Ходжес киває, ніби допускаючи, що Медден може мати рацію. Потім дістає телефон, лівою рукою з правої кишені, щоб і права рука могла залишатися в кишені.
— Що як я зараз подзвоню містеру Кремму й перевірю? Здається, минулого тижня ви відвідували його на ранчо? Передали йому чек на двісті тисяч доларів? Виписаний на Перший банк Рено.
— Не знаю, про що ви говорите. — Посмішка зникла.
— Уявляєте, а він вас знає. Як Джеймса Меллона, а не Олівера Меддена, але, коли я факсом надіслав йому шість фотографій, він швидко впізнав вас.
Тепер будь-який вираз на обличчі Меддена зник, і Ходжес виявив, що той зовсім не красень. Скоріше навіть потворний, якщо вже на те пішло. Він ніхто, незважаючи на його зріст, й ось чому йому вдалося зайти так далеко, провертаючи одну аферу за іншою, обробляючи навіть таких старих стріляних койотів, як отой Дуайт Кремм. Він ніхто, і це змушує Ходжеса згадати про Брейді Хартсфілда, який нещодавно мало не підірвав зал, забитий підлітками. Його спина взялася сиротами.
— Ви з поліції? — питає Медден, обмацуючи його поглядом із голови до п’ят. — Ні, не думаю. Ви надто старі. Але, якщо ви поліцейський, покажіть посвідчення.
Ходжес повторює те, що говорив хлопцеві в комбінезоні:
— Не зовсім. Але щось таке подібне.
— У такому разі, щасти вам, містере Таке-подібне. У мене призначено зустрічі, і я трохи запізнююся.
Він рухається в бік «Навігатора», не біжить, але йде швидко.
— А ви вибрали дуже вдалий час, — приязно підмічає Ходжес, наздоганяючи його. Одразу після звільнення з поліції не відставати від нього було б досить непросто. Тоді він харчувався «Слім Джимами»[50] і чіпсами зі смаком тако, і вже за десять кроків почав би дихати зі свистом. Наразі він щодня проходить по три милі або пішки, або на біговій доріжці.
— Дайте мені спокій, — кидає Медден. — Або я викличу справжню поліцію.
— Усього декілька слів, — Ходжес думає: «Чорт, я говорю, ніби якийсь свідок Єгови». Медден обходить «Навігатор», сумка з нічним приладдям розгойдується в нього на плечі, як маятник.
— Жодних слів, — відрубує Медден. — Ви божевільний.
— Знаєте, як кажуть, — відповідає Ходжес, коли Медден тягнеться до дверей із боку водія. — «Іноді відчуваєш себе божевільним, іноді ні»[51].
Медден відчиняє двері. «Усе складається якнайкраще», — думає Ходжес, дістаючи з кишені куртки Веселого Ляпанця. Ляпанець — це зав’язана вузлом шкарпетка. Під вузлом стопа, заповнена кульками від підшипника. Ходжес робить помах й опускає ляпанець на ліву скроню Меддена. Удар Золотоволоски[52], не надто сильний і не дуже м’який, те, що треба.
Медден, хитнувшись, упускає портфель. Коліна його підгинаються, але не складаються. Ходжес бере його вище ліктя сильною «а-зараз-ти-підеш-зі-мною» хваткою, яку досконало опанував ще тоді, коли був членом міського поліцейського управління, і допомагає Меддену сісти в «Навігатор» на місце водія. В очах Меддена плаваючий вираз боксера, який пропустив потужний удар і може тільки сподіватися на те, що раунд закінчиться до того, як противник укладе його остаточно.
— Оце так-так, — каже Ходжес і, коли дупа Меддена опускається на шкіряну оббивку черпакоподібного сидіння, нахиляється й ставить у салон його безвольну ліву ногу. З лівої кишені спортивної куртки він дістає кайданки та швидким рухом приковує Меддена до керма. Ключі від «Навігатора» на великому жовтому брелоці «Герц»[53] лежать в одному з утримувачів для чашок. Ходжес бере їх, зачиняє дверцята, піднімає портфель і швидко обходить автомобіль до пасажирського місця. Перш ніж сісти, він жбурляє ключі в траву під покажчиком «ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ І РОЗВАНТАЖЕННЯ». Гарна ідея, ураховуючи, що Медден уже оговтався й почав тикати кнопку «старт» позашляховика. Щоразу, коли він це робить, на приладовій дошці загоряється «КЛЮЧ НЕ ЗНАЙДЕНО».
Ходжес зачиняє дверцята і з радісним обличчям повертається до Меддена.
— Ось ми й разом, Олівере. Зручненько влаштувалися, як два клопи в килимі.
— Ви не маєте права, — говорить Медден. Голос його звучить досить бадьоро для людини, у якої навколо голови все ще повинні кружляти мультяшні пташки. — Це напад. Я можу подати до суду. Де мій портфель?
Ходжес піднімає портфель.
— У повній цілості. Я підняв його для вас.
Медден тягнеться до нього вільною рукою.
— Дайте сюди.
Ходжес кладе його на підлогу й ставить зверху ногу.
— Поки що він перебуває під арештом.
— Чого тобі треба, засранцю? — Ревіння абсолютно не поєднується з дорогим костюмом і стрижкою.
— Годі тобі, Олівере, я тебе не так сильно вдарив. Літак. Літак Кремма.
— Він продав його мені. У мене є чек.
— Продав Джеймсу Меллон.
— Це моє ім’я. Я законно його змінив чотири роки тому.
— Олівере, ти й закон — поняття несумісні. Але зараз не про це. У твоєму чеку підробок більше, ніж у серпні кукурудзи в Айові.
— Дурниці. — Він смикає прикутою до керма рукою. — Зніми це з мене!
