Не залишилося поза увагою, як мій батько, Бернард і Козловський швидко переглянулися. Казік не міг до них приєднатися, він як раз почав хропіти.
– Можливо, це й правильно, – першим заговорив батько.
– Крім того, їм доведеться чимось прикрити це стихійне лихо, – аргументував Янек. – Тому що те, що зараз відбувається в країні, швидше за все, посилить антидержавні настрої. Люди відірвані від світу, повна комунікаційна катастрофа. Ні, мої любі, хоча я особисто вважаю самосуд над Анджейком злочином, за який ви маєте відповісти, - він дивився на Козловського і Казіка, на щастя, не на мене, - зараз у нас проблема серйозніша. Сорочка, як кажуть, ближча до тіла.
– То що нам робити? – запитав Козловський, голосно ковтнувши, мабуть, коли почув, що йому може загрожувати смертна кара.
– Зараз сюди прийдуть солдати, – нагадав Бернард.
– Так, саме так, – сказав Янек. – Тому я залишуся з Адамом, а решта нехай ідуть по хатах і говорять, що треба казати.
– А якщо хтось не захоче брехати? – запитав Бернард.
– Тоді поясніть такому, які наслідки його чекають. Під час цього повішення з кожної хати був хтось, я всіх бачив. невідомо, на кого впаде, навіть якщо це не буде смертна кара, сидіти теж неприємно, повірте мені.
– Добре, хлопці. – Бернард вийшов з-за столу. – Немає сенсу втрачати час, ходімо. Якщо ці солдати хочуть повірити нам на слово, нам потрібно серйозно поговорити з усіма, і це займе деякий час.
– Не до кінця на слово, – вставив Янек. – У нас є щоденники Анулі та Івонки, там чітко описано, хто є вбивцею.
Це зупинило всіх, і мене в тому числі, хоча я знав про цей факт, але щось мені тут не погоджувалося, бо, як згадував Янек, у нас цих щоденників не було. Я вловив його погляд, не стільки зухвалий, скільки заспокійливий. У нього був план? А може, він щось від мене приховував?
– Отже, це був Анджєк, – полегшено прошепотів Козловський.
– Я передам документи в прокуратуру, коли вони приїдуть сюди, передам разом з тілами, – сказав Янек. – Зараз я їх добре сховав, навіть цим солдатам не покажу. Занизькі чини. Ще конфіскують і згублять.
– Якщо це доведе нашу невинуватість, тоді пильно стежте за ними, – тихо сказав Бернард.
– Вони біля тіл, ніхто туди не піде, бояться, – пояснив Янек. – Ну, а тепер до роботи. Михале, ти йди до друзів, нехай вони далі до молодих. І пам’ятайте, якщо стане відомо, що ми тут організували самосуд, це матиме другорядне значення, чи то був Анджеєк, чи хтось інший. Це має значення, лише якщо ви хочете підтримати історію про самогубство.
Я кивнув, натягнув шапку й шарф і попрямував до дверей, Бернард зі мною та ще Козловський, який підтримував Казіка.
Я знав, що хлопці не сидять в сараї старого Брися, там зараз був морг з тілами родини Клімкевичів та Анджейка. Івонка та Ануля відпочивали у своїх родинах. Де Янек міг заховати щоденники і чому в такому дивному місці? Адже логічно було, щоб вони були у нього під рукою, у його кімнаті в нашому домі. Там їм нічого не загрожувало.
Раптом у моїй голові, затьмареній останніми подіями, промайнула одна проста й міцна думка: він розставив пастку! Янек не вірив у провину Анджейка, він вірив, що вбивця все ще в поселенні, ховається серед нас, і його головна мета — замести сліди та знищити щоденники. Він знайшов той, що був у Аліції, але він, можливо, не знав про інші нотатки. А може, не знайшов? Може, вона сховала, а Янек тим часом знайшов? Він не встиг мені сказати, тому що я спав, а він працював разом із Бернардом.
Ніби на підтвердження моїх слів, дядько підійшов до мене і взяв мене за руку.
– Зрозумів? – прошепотів він мені на вухо.
– Так.
– Чудово. Передай про щоденники хлопцям, добре?
– Ясно.
– Тобі доведеться допомогти мені сьогодні ввечері.
– Гаразд.
– Якщо їм повідомиш, дочекайся, поки солдати підуть з клубу, і тоді ми поговоримо.
Він поплескав мене по плечу і повернувся до приміщення, я тугіше зав'язав шарф у тамбурі й вийшов за будинок. Ми розійшлися відразу за дверима, бо здалеку побачили, що до клубу вже наближаються солдати на чолі з моїм молодшим братом.
Я вийшов на мороз і відразу почав мислити ясніше. Оскільки Янек говорив про щоденники саме в цій групі, а крім того, просив повідомити Пшемека та Мєтека, він вважав, що вбивця серед нас. Казік? Бернард? Мій батько? Пшемек? Мєтек? А може я? Ніхто мені не підходив на виконавця таких брутальних дій, абсолютно ніхто.
Першим по дорозі з клубу був будинок Пшемека, там я і знайшов хлопців. Вони сиділи в цегляній дровітні, де господарі зазвичай мали маленьку майстерню з ремонту побутової техніки, але, звісно, не Казік, бо він працювати не бажав. Його син уже давно приготував собі це місце як притулок, він завжди тікав туди, коли старий перегинав з самогоном. Наскільки ми знаємо, коли він напивався, то лягав спати, він ніколи не піднімав руку ні на матір, ні на сина, але мав звичай голосно лаяти їх обох, на що Пшемек коментував, що краще вже було по пиці дістати, хоча б міг повернути батькові.
