Портрет Зеленського, який вони змальовують, не завжди лестивий. Інколи його гідні якості, скажімо, хоробрість, наражали президента на більшу небезпеку, ніж цього потребували обставини. Інколи, супроводжуючи його всюди, я бажав, щоб Зеленський хоч трохи відчував той страх, який я побачив на його обличчі згаданого вечора у Палаці «Україна». Страх може нас захистити. Він також може змусити нас до втечі, і спроможність президента контролювати страх, долати його, багато в чому визначила те, як Україна пережила цю загрозу для свого існування. Можливо, інший життєвий шлях краще підготував би Зеленського до керівництва країною під час війни. Утім, нині, озираючись назад, я в цьому не певен.
Володимир Зеленський не відчував глибокої прив’язаності до дому, який полишив з початком вторгнення. Півтора року цей маєток служив Зеленському та його родині зручним місцем для життя, мав окремий будинок для охоронців і кілька гектарів землі, де можна ганяти собак аж до знесилля. У звичайний день дорога додому з роботи у центрі Києва забирала менш ніж тридцять хвилин; достатня відстань, щоб утекти від шуму міста й подихати чистим повітрям на сон прийдешній. Утім, сам будинок — неокласична споруда з жовтого каменю, розташована на ділянці номер 29 закритої території у Конча-Заспі, — видавався надміру пишним для колишнього коміка, на межі з хизуванням. Був, одним словом, надто президентським для Зеленського[3].
До того ж цей дім змушував його почуватися лицеміром. Коли навесні 2019-го, у віці сорока одного року, президент прийшов до влади, то пообіцяв не жити у державних резиденціях, а надто на дачі у Конча-Заспі, одній з найрозкішніших серед усіх[4]. Маєток має більярдну, кінозал і окреме крило із закритим басейном під вишуканим скляним куполом. Попередні глави держави користувалися дачею та обставили її зробленими без смаку меблями. Ще бувши коміком, Зеленський з них кепкував.
— Слухайте, нехай у цих резиденціях живуть дітки якісь… — казав він під час президентських перегонів. — Коли ми з вами їздимо у Європі на екскурсії та бачимо старі резиденції великих королів, що це сьогодні? Це все — для екскурсій[5].
Утім, ось він тут, не оглядає ці кімнати під час екскурсії, а мешкає в них, щодня заходить додому крізь двері, обабіч яких сидять два кам’яні леви — натуральної величини й того ж кольору, що й колони портика. Тут, у передпокої з височенною стелею, вітається з дітьми та підіймається мармуровими сходами до спальні.
Зеленського, що все своє життя був актором і вмів перевтілюватися в нову роль за лічені хвилини — поки на сцені міняли декорації для його наступного номера, — дратувала поважна й велична роль президента. Вона суперечила образу, який він десятиріччями викохував на екрані та сцені: усміхнений жартівник, невтомний харизматичний оптиміст з вірою у те, що в світі зрештою все буде добре. Зеленський мав метр сімдесят на зріст, блискучі, трохи вирячені очі під темними виразними бровами, та розумів, що його успіх і в комедії, і в політиці залежить від здатності грати цю роль, справляти враження звичайного, близького кожному, свого в дошку. Мільйони людей в Україні роками спостерігали за тим, як цей персонаж росте й перетворюється на наймайстернішого сатирика свого покоління, чиї гострі висловлювання на адресу політиків здатні завоювати будь-яку авдиторію. Маєток у Конча-Заспі геть не сприяв підтримці такого іміджу. Резиденцію будували для політиків, а не для політичних комедіантів, і президентові було важко називати її домом.
— Сьогодні це для мене просто готель, інакше я це не використовував би[6], — виправдовувався він улітку 2020 року після переїзду туди разом з родиною.
Преса Зеленському цього так і не пробачила. Аж до того дня, коли він став президентом воєнного часу, по суті захищеним від критики, репортери любили нагадувати його найвідоміші за всю телевізійну кар’єру слова. У вирішальній сцені свого найпопулярнішого комедійного серіалу — того самого, що проклав йому шлях до президентства, — Зеленський у ролі шкільного вчителя історії виголошує тираду про жадібність політичних еліт і, зокрема, про їхні розкішні будинки:
От приходять ці п*дари до влади — пи*дять і пи*дять, пи*дять і пи*дять. Наголос різний, а сенс один. І всім по*уй! Тобі по*уй, мені по*уй, нам усім по*уй! Величезний такий по*уй. А мене б на один тиждень туди відправити, я б їм влаштував. Кортежі — на*уй! Пільги — на*уй! Дачі — на*уй! Усіх вас, суки, на*уй! Щоб простий вчитель жив, як президент. А президент цей, сука, жив як учитель![7]