Зеленський, досі чутливий до критики, вважав ці напади глибоко несправедливими, а організаторів мітингів з осудом називав політичними опортуністами. Співробітники щосили намагалися не підпускати його до соцмереж, де незліченні меми й коментарі виставляли Зеленського дурнем і навіть зрадником. Однак президент стояв на своєму:
— На Донбасі треба провести голосування. Вибори мають відбутися.
Вони дали б Україні шанс повернути Донбас демократичним шляхом, і Зеленський не терпів політиків, які воліли б досягти цієї мети силою.
— Я не погоджуся на війну на Донбасі, — наполягав він. — Знаю, у нас повно гарячих голів, надто серед організаторів мітингів, що кричать: «Биймося, нумо все відвойовувати!». Але якою ціною? Чого це коштуватиме? Йдеться про життя та землі, я цього не робитиму. Якщо суспільство не влаштовує, то прийде новий лідер і задовольнить ці вимоги. Я ж на таке ніколи не піду, позаяк моя позиція в житті — насамперед бути людиною. Я не можу їх туди відправити. Як? Скільки їх загине? Сотні тисяч, потім почнеться тотальна війна, тотальна війна в Україні, а далі — по всій Європі[180].
У призначений день, 9 грудня 2019 року, Путін і Зеленський прибули до Єлисейського палацу, де вже було підготовлено невеличкий круглий стіл для чотирьох осіб. Путін із Зеленським сидітимуть один напроти одного — достатньо близько, щоб за бажання потиснути руки, — тоді як посередники, Меркель і Макрон, розмістяться обабіч. Перед кожним учасником організатори поклали навушники та мікрофони, через які вестиметься синхронний переклад усіма чотирма мовами: російською, українською, німецькою та французькою. Проте Зеленський, на подив декотрих його помічників, вирішив зламати мовний бар’єр.
На початку діалогу, щойно журналістів і операторів із камерами попросили залишити кімнату, Зеленський зробив вступне слово українською, а тоді з усмішкою перейшов на рідну мову й зацитував російське прислів’я — «гладко писано в папері, та забули про яри».[181] Це влучно характеризувало Мінські домовленості, які на папері могли уявлятися простими — весь документ вміщається на кількох друкованих сторінках, — але виявилися повними підводних каменів.
— Далі він до кінця переговорів розмовляв російською, — сказав український учасник делегації Олексій Резніков, який сидів позаду Зеленського.
Це порушувало звичайний для таких зустрічей протокол. Із принципових міркувань представники кожної нації зазвичай послуговувалися своєю національною мовою. Однак Зеленський хотів, щоб його зрозуміли, і прагнув показати, що не прив’язуватиметься до старих методів ведення справ, — а за допомогою прислів’я спробував розтопити лід у відносинах із Путіним[182]. Утім, це було непросто.
У Путіна, який привіз із собою до Парижа весь багаж минулих переговорів з Україною, Зеленський, видавалося, викликав роздратування та нетерпіння. Переговори Путіна з Порошенком перервалися 2016 року. По тому два президенти ніколи один з одним не спілкувалися. Лише обмінювалися образами та погрозами через медіа, а війна на Донбасі тим часом затягувалася. Тепер Зеленський сподівався переконати росіян у тому, що його обрання ознаменує новий початок, з чистого аркуша. Путін цього приймати не бажав.
— Представник Кремля висловив обвинувачення в тому, що Україна не дотримала деяких обіцянок, — розповів мені Резніков.
Зокрема, Путін наполягав на тому, що Київ не виконав своїх зобов’язань за Мінськими домовленостями. Це було справедливо для всіх сторін угоди. Україна не змінила Конституції, не провела вибори в окупованих Росією регіонах і не надала їм більшої автономії. Росія не відвела із цих регіонів свої збройні сили — і жодного разу не дотримала режиму припинення вогню.
Меркель, яка вільно володіла російською, не потребувала перекладу, щоб зрозуміти висловлювання Путіна та Зеленського, і у Резнікова склалося враження, що вона погоджується з претензіями російського президента.
— Я бачив із реакції Меркель, що вона, в принципі, поділяє його невдоволення, має ті самі уявлення.
Меркель виступала посередницею у мирних переговорах ще від їхнього початку у 2014 році й переконувала Порошенка підписати Мінські угоди. З Макроном було інакше. Французький лідер, який прийшов до влади 2017 року, єдиний за столом у Парижі не розумів російської та, схоже, не надто встигав за розмовою.
Зеленського збентежили нескінченні скарги та нарікання Путіна.
— Мій президент не розумів, у чому проблема, — казав мені Резніков.
Зеленський не міг подолати зацикленості Путіна на обіцянках, які Україна дала за попереднього керівництва, і не мав шансів достукатися до Путіна, принаймні під час їхньої першої розмови. На пресконференції після зустрічі обидва лідери запевнили, що продовжать спілкування, та зосередилися на головній домовленості нинішніх переговорів: ще одному обміні ув’язненими, навіть більшому за попередній. Результат оголосили частковою перемогою Зеленського. Видання New York Times написало, що колишній комік зіграв «внічию» з Путіним, «досвідченим майстром світових інтриг без правил».