Чим далі, тим більше хмурилися члени дивану, а Магомет у безсилому гніві кусав губи. З листа вимальовувались не просто поразка і відступ, як донесли чутки, – ні, це був погром, ганебна втеча, втрата половини війська і майже всього обозу!
Такого ні султан, ні члени дивану не ждали.
Згадка про безмежну відданість і любов до «падишаха всесвіту», «тіні бога на землі», проявом чого є подарунок невільниці-красуні, ста австрійських полонянок із вельможних родин, а також золота й інших коштовностей на кілька мільйонів динарів, викликали на устах султана й візирів зневажливу посмішку.
А коли був прочитаний список умертвлених пашів, найбільш відомих полководців імперії, по залу прокотився грізний гул. Незважаючи на присутність султана, члени дивану – візирі – не могли стримати своїх почуттів.
Магомет побагровів. Люто блиснули його великі чорні очі. Він схопився, тупнув ногою, підняв руки вгору.
– О аллах! Ти покарав цю людину, скаламутивши їй розумі Але покарав недостатньо! Її жде ще й суд земний! – Він звернувся до членів дивану: – Що відповісти на цей лист Мустафи-паші, достойні візирі?
– Що скажуть чауші про облогу Відня? Чи були вони свідками ганебної втечі сераскера з поля бою? – спитав шейхуль-іслам. – Вислухаємо спочатку очевидців…
– Гаразд, – погодився султан і, неуважно глянувши на Златку, кинув коротко: – Виведіть дівку!
Коли батаджі зачинили за переляканою, занімілою Златкою двері, Ненко і Арсен стали поряд і низько вклонилися.
– О великий повелителю правовірних, – почав Ненко, – ми з Асеном-агою були свідками, учасниками й очевидцями облоги Відня і битви під Парканами.
– Чому Кара-Мустафа не взяв Відня? За два місяці його можна було зрівняти з землею! – спитав султан.
– За два місяці відбулися всього два генеральні штурми, та й ті були відбиті з великими втратами для нас.
– Сераскер не дозволяв бомбардувати місто, – вставив Арсен. – Якщо не рахувати спалених самими ж австрійцями передмість і зруйнованих кількох будинків зразу ж за валами, то весь Відень залишився цілий і неушкоджений…
– Чому так? Не вистачало пороху чи бомб? – запитав головний інтендант.
– І пороху, і бомб вистачило б, щоб зрівняти з землею ще одне таке місто, як Відень, – відповів Арсен.
– То в чому ж причина?
Сераскер Мустафа-паша не дозволяв обстрілювати розкішні будинки й палаци, бо хотів захопити Відень непошкодженим. Все військо говорило, що сераскер мріяв стати імператором на завойованих землях, а Відень зробити своєю столицею… Султан знову схопився на ноги. Люто вигукнув:
– Прокляття! Я наказав йому знищити столицю імператора Леопольда, народ покорити, а землі приєднати до священної імперії османів! А він виношував зовсім інший, злочинний замір! Ця людина не має права на життя!
– Ні, ні, не має! – дружно відгукнулися візирі. – Послати йому смертний вирок! Шовковий шнурок! – зашелестіло в залі.
– Шовковий шнурок!
– Шовковий шнурок!
Султан на знак згоди кивнув головою.
– Принесіть срібне блюдо!
Батаджі миттю внесли велике срібне блюдо, на якому лежав тонкий, але міцний, довгий шовковий шнур з зеленими китицями по кінцях. Подали султанові.
Магомет підвівся з трону, держачи на витягнутих руках плескате кругле блюдо. Глянув пронизливим поглядом на чаушів.
– Підійдіть сюди! – І коли Арсен з Ненком, зігнувшись, наблизились до нього, сказав: – Своєю правдивістю і відданістю ви заслужили моє довір'я, тому я доручаю вам відвезти цей мій подарунок великому візирові і сераскеру Мустафі-паші!
Ненко взяв блюдо. Мовчки вклонився.
А султан звернувся до візирів і радників:
– Всі накази Мустафи-паші скасувати! Багатства, що зберігаються в Ейюбі, передати державній казні! Ібрагіма-пашу та хана Селім-Гірея, зісланих на острів Родос, звільнити й привезти в Стамбул! Звільнити також від ув'язнення в Семивежному замку Юрія Хмельницького і негайно, давши йому надійну варту на чолі з Азем-агою, послати на Україну… За ним підуть козаки… Ми повинні в ці тяжкі хвилини зберегти за собою ті землі, щоб з них у майбутньому, відповідно приготувавшись, завдати смертельних ударів Москві та Варшаві!
Арсен непомітно скосив очі на Ненка. Мовляв, ти чув? Але той, держачи перед собою блискучо-тьмяне блюдо, розмальоване по обідку черню, непорушне, мов закам'янілий, дивився на султана – дотримувався ритуалу.
– Всеїідіть! Виконуйте мої накази! – І Магомет, не дивлячись на придворних, що зігнулися в глибокому поклоні, зник у внутрішніх покоях мобейну.
З від'їздом до Белграда ні Ненко, ні тим більше Арсен не поспішали. Вони випросили у гениш-ачераса, котрий мав дати їм охоронний загін, день відпочинку після виснажливої подорожі до Стамбула. Цього, звичайно, було мало, щоб знайти Златку і визволити її, тому друзі не гаяли часу.
З самого початку вони домовилися, що з подарунком султана Кара-Мустафі поїде один Ненко. Арсен же, якщо пощастить визволити дівчину, помчить з нею спочатку в Болгарію, де зустрінеться з воєводою Младеном, а потім – на Україну. Якщо ж не пощастить відразу визволити, залишиться в Стамбулі і шукатиме шляхів до цього.
