3 червня Кадудаль висадився на острові Уа. Республіканські війська, розташовані неподалік, намагалися перешкодити йому висадитися на узбережжі Бретані, але - після тривалого обміну вогнем між кораблями та узбережжям - вони були відтіснені шуанами, які швидко зосереджувалися. Свого ватажка вони зустріли вибухом дикої радості й зникли з ним у лісах. Новий командувач Західною армією генерал Бернадотт після тридцяти шести годин форсованого маршу з чотирма тисячами солдатів найшов берег порожнім.
Виконуючи наказ Лондона, 14 червня 1800 року Гедеон зібрав командирів своїх легіонів у Сен-Жан-Бревалі, роздав бочки з порохом і гроші й оголосив, що акція почнеться будь-якої миті. Сигналом стане поява англійських десантних кораблів. Вони не з'явилися. Це було неможливо, бо історія перетворила поєдинок між "сліпим воїном" Гедеоном і "корсиканським карлом" Бонапартом у дивний концерт, сповнений тонів, які так ідеально, навіть зловмисно збіглися в часі. Ось ще одна, одна з найдивовижніших: саме того самого дня, 14 червня 1800 року, по той бік Альп, уся будівля повстання, яку з таким трудом зводив Кадудаль, отримала стусана від Бонапарта й завалилася. як картковий будиночок!
Щоб пояснити це, нам потрібно на мить повернутися в минуле. Готуючись до війни проти Австрії, Наполеон опинився у надзвичайно важкому становищі. Він знав, що ніхто інший, крім нього, не зможе перемогти італійську армію Габсбургів, але він також знав, що не повинен покидати Париж, бо саме цього чекають англійці та ціла купа його фальшивих слуг (Фуше, Талейран, Лебрен, генерали, а також Карно, Лафайєт, Сійес та інші), серед яких були й ті, хто підтримував таємні контакти з Бурбонами. Під тиском ситуації він вирішив здійснити великий блеф, заснований на шаленій гонці з часом. 5 травня він оголосив, що залишає Париж на кілька днів, щонайбільше на п'ятнадцять, і що за найменшої тривоги повернеться"зі швидкістю блискавки". 6 травня о четвертій ранку він сів у карету, сьомого приєднався до армії в Діжоні, дванадцятого добрався до Лозанни, потім - на повний подив ворогів - замість того, щоб об'їхати Альпи, перевів свої війська через перевали вздовж шляху Ганнібала і вранці 14 червня 1800 року зіткнувся з австрійцями біля крихітного села Маренго (Північна Італія). Помиляються ті, хто вважає, що доля Італії і цієї війни вирішилася в битві при Маренго. Там вирішувалася доля Наполеона — якщо він програє, у нього не буде причин повертатися до Парижа. Хіба що він хотів би бути заарештованим, бо Париж уже був би в руках змовників, і Кадудаль мав би до міста вільний доступ.
Початок для корсиканця був провальним. Двома днями раніше він необережно направив значну частину своїх сил під командуванням генерала Дезе у віддалений район; що гірше, одразу після цього він був ошуканий (вперше й останній раз у своєму житті) ворожими шпигунами й затягнутий у несприятливу місцевість, обрану австрійським лідером Меласом: це була відкрита рівнина між двома потоками, де ворог міг ефективно використати перевагу своєї артилерії та маси піхоти (тридцять одна тисяча проти двадцяти двох тисяч). Близько дев'ятої години ранку три великі колони ворога при підтримці потужної батареї гармат почали відтісняти французів, яких застали зненацька, до потоку Фонтанон, а через мить пішли в атаку австрійські кавалерійські тарани. Незважаючи на сміливі контратаки французької кавалерії та запеклий опір піхоти, армія Республіки почала відступ під загрозою обходу, героїчно борючись і завдаючи ворогові величезних втрат.
У цей момент Бонапарт зрозумів, що його останній шанс — повернути війська генерала Дезе. До нього кинувся ад’ютант із папірцем, на якому було написано лише одне речення: "Заради Бога, якщо ще можна, повертайся!". Але Дезе був дуже далеко, і австрійський натиск не слабшав, хоча французькі каре протистояли ворожим когортам, "мов гранітні башти" (слова Наполеона) до останнього.
Близько 15:00 після смертоносного бою опір французів у багатьох місцях було зламано, і ситуація стала критичною. Минали години, а Дезе все ще не було. З самого початку ніхто не вірив, що той вспіє. До четвертої години республіканська армія вже повністю відступала, але річка Скривія знаходилася позаду — відступ навіть на ці кілька кроків означав би паніку й повну поразку французів, а також перемогу Кадудаля та його справи. Бонапарт, зовні спокійний, насвистував крізь зуби арію з якоїсь комічної опери і гарчав: терпи! — він чекав, таки чекав. За кілька тисяч кілометрів, у той самий момент, Гедеон також чекав, спостерігаючи за британськими кораблями на горизонті. І він не знав, що Лондон теж чекав розв'язки в Маренго.
