Зі смутком дивився на нього Белеґ, адже від колишнього Ґвіндора зосталася тільки миршава полохлива тінь — після того, як під час Битви Незліченних Сліз цей володар Нарґотронда примчав під самісінькі двері Анґбанда і там його взяли в полон. Бо не багатьох бранців-нолдорів Морґот скарав на смерть — більшість, із огляду на їхнє вміння добувати метали та самоцвіти, залишив живими; не вбили і Ґвіндора, змусивши його гарувати в копальнях Півночі. Полонені нолдори володіли багатьма Феаноровими свічадами — невгасимими кристалами зі синюватим внутрішнім сяянням у густій ланцюговій сітці, незамінними при пошуках дороги в нічній темряві чи в тунелях; однак загадки цих свічад не знали й вони самі. Чимало ельфів-рудокопів із їхньою допомогою вибралися з темряви копалень. бо спромоглися прокласти собі шлях назовні; а Ґвіндор одержав од когось, хто працював у кузні, невеликого меча й одного разу, трудячись на видобутку коштовного каміння, напав на охоронців. Потому спромігся втекти, хоча йому відтяли руку; й ось тепер лежав він зморений під величезними соснами Таур-ну-Фуіну.
Від Ґвіндора Белеґ довідався, що нечисельна ватага орків попереду них, від якої він, власне, і ховався, не вела полонених і рухалася дуже швидко. Найімовірніше, то був авангард, який доправляв Морґотові донесення. Почувши цю новину, Белеґ упав у розпач: він припустив, що сліди, які повертали на захід за Переправами через Тейґлін, належать більшому війську орків, котрі, за їхньою звичкою, сплюндрували ті краї в пошуках їжі та здобичі, а тепер, напевно, вертали до Анґбанда дорогою «Вузької Землі» — довгою ущелиною Сіріону — значно далі на захід. Якщо це припущення було правильне, то єдине, що йому залишалося, — повертатися до Броду Брітіах, а звідти йти на північ до Тол-Сіріону. Щойно Белеґ прийняв це рішення, до них долинув шум, викликаний пересуванням великого війська, що наближалося лісом із півдня; тож заховавшись у верховітті дерев, ельфи спостерігали, як в оточенні вовків неквапно проходять слуги Морґота, обтяжені награбованим добром і полоненими. І ще вони угледіли Туріна, якому скували руки, а самого підганяли канчуком.
Тоді Белеґ розповів другому ельфові про те, що привело його до Таур-ну-Фуіну; і Ґвіндор спробував відрадити його від переслідування, кажучи, що Белеґ лише зазнає тих самих мук, котрі чекають на Туріна. Проте Белеґ не збирався покидати друга напризволяще і, хоч його самого долав відчай, зумів пробудити надію в серці Ґвіндора; й удвох вони йшли назирці за орками, аж доки вибралися з лісу на високі кручі, які збігали до сухих дюн Анфауґліту. Там — і це було видно з вершин Танґородріма — орки розбили у голій долині табір і поставили довкруж нього вовків-вартових. А далі взялися пиячити, святкуючи здобуття наживи; відтак, помучивши бранців, майже всі, впившись, позасинали. День саме добігав до кінця, і стемніло так, що хоч око виколи. З Заходу насувалася буря, і, коли Белеґ та Ґвіндор підкрадалися до табору, звіддалік долинув гуркіт грому.
Коли цілісінький табір поринув у сон, Белеґ узяв лук і в сутінках застрелив чотирьох вовків-вартових із південного боку, одного по одному, безшумно. Тоді, дуже ризикуючи, вони ввійшли в табір і знайшли Туріна — прив'язаного до дерева, з кайданами на руках і ногах. Довкола нього у стовбурі стирчали ножі, які метали мучителі, та він не постраждав, хоча чи то був напоєний чимось до цілковитого заціпеніння, чи провалився у глибокий сон від нездоланної втоми. Тоді Белеґ і Ґвіндор перерізали пута, які прив'язували бранця до дерева, і винесли Туріна з табору. Та син Гуріна був надто важкий, тому вони дійшли тільки до тернових заростей на кручі понад табором. Там вони поклали його на землю; буря наблизилась, і блискавки відсвічували на скелях Танґородріма. Белеґ узяв меч Анґлахел і з його допомогою звільнив Туріна від кайданів; але тієї миті гору взяла доля: лезо Еола Темного Ельфа вислизнуло з рук Белеґа і проштрикнуло Турінові стопу.
Турін ураз прокинувся, опритомнів од люті й страху, а розгледівши в мороці схилену над ним постать із оголеним лезом у руках, подумав, що то орки знову прийшли його катувати, — і зірвався на ноги з голосним бойовим кличем, і, зчепившись у темряві з невідомим, вихопив у нього Анґлахел і порішив Белеґа Куталіона, сприйнявши його за недруга.
І коли Турін, відчувши себе вільним, стояв отак, готуючись дорого віддати життя уявним супротивникам, осяйна блискавиця вдарила якраз над ним, і в її світлі він поглянув донизу, і побачив обличчя Белеґа. Тоді нараз Турін, видивляючись широко розплющеними очима на жахливу смерть, мовби скам'янів і втратив дар мови, бо збагнув, що накоїв. І обличчя його, освітлене безперервним мигтінням блискавок, було таке страшне, що Ґвіндор, притиснувшись до землі, не смів навіть підвести очей догори.
