запанікувати. Я від переляку мало в штанці не напудила. Утім Ендрю, як на мене, байдуже до того, що його дружина оце щойно заскочила
нас на самоті у вітальні, надворі перша година ночі, а ми в самій
білизні. Авжеж, нічого
— Це я маю спитати в тебе те саме, — відсварюється Ніна. — Схоже, ви двоє тут непогано розважаєтеся. То що такого смішного?
Ендрю знизує плечима.
— Оце спустився попити, а Міллі дивиться телевізор. Ну, я й собі
глянув. Це «Сімейна ворожнеча».
— Міллі, — перемикається на мене Ніна. — Чому ви не купите собі
власний телевізор і не поставите його у себе в кімнаті? Вітальня — це
наша територія.
— Перепрошую, — кажу швидко. — Я куплю телевізор за першої-ліпшої нагоди.
— Агов. — Ендрю здивовано зводить брови. — Ну, подивиться Міллі
трохи телевізор у вітальні… Що тут такого? Усе одно ж тут зараз
нікого немає!
— Тут є ти.
— Вона мені не заважала.
— Здається, вранці у тебе призначена ділова зустріч? — Ніна не
зводить з нього очей. — І напередодні цієї зустрічі ти о першій ночі, замість спати, дивишся телевізор?
Він зітхає. Я затамовую дух, на якусь мить у мене спалахує надія, що
Ендрю заперечить дружині.
— Маєш слушність, Ніно. Піду краще спати.
Ніна не зрушує з місця. Так і стовбичить, схрестивши руки на
пишних персах, і дивиться, як Ендрю дибає вгору сходами — геть-чисто дитина, що її за якусь провину відрядили спати без вечері. Від
того, як Ніна ревнує, мені чомусь стає тривожно.
Зводжуся з канапи й вимикаю телевізор. Ніна досі стоїть внизу на
сходовому майданчику. Очі її прикипіли до моїх шортиків і майки. Я
впевнена, що відсутність бюстгальтера вона теж зауважила. Мені
знову спадає на думку, що на вигляд ця сцена конче двозначна. А проте
я справді вважала, що буду тут, унизу, сама.
— Міллі, — цідить нарешті Ніна. — На майбутнє маю вам дещо
сказати.
Сподіваюся,
ви
пристойно
вдягатиметеся,
коли
спускатиметеся зі свого горища.
— Перепрошую, — повторюю я. — Я просто не думала, що хтось
іще не спатиме.
— Серйозно? — форкає вона. — Ви що, отак-от тинятиметеся серед
ночі чужим будинком лишень через те, що вважатимете, наче нікого
немає?
Не знаю, що на це відповісти. Це ж бо не чужий будинок. Я, власне, тут
— Ні…
— Будь ласка, після того як настає час лягати спати, лишайтеся в
себе нагорі, — каже Ніна. — Решта будинку — це територія моєї
родини. Ви мене зрозуміли?
— Зрозуміла.
Вона хитає головою.
— Відверто кажучи, я вже не впевнена, що нам потрібна служниця.
Можливо, я припустилася помилки…
Йой, ні. Вона що, звільнить мене просто зараз, о першій ночі, через
те що я дивилася телевізор у вітальні? От халепа. До того ж хороших
рекомендацій Ніна мені точно не дасть. Та ну, вона радше зателефонує
кожному моєму потенційному майбутньому працедавцеві з розповіддю
про те, якою мірою мене ненавидить.
Треба виправляти ситуацію.
Стискаю п’ястучки, встромляючи нігті в долоні.
— Послухайте, Ніно, — починаю я. — Між мною та Ендрю нічого
такого не відбувалося…
Вона скидає голову й регоче. Цей моторошний хворобливий звук, щось середнє між сміхом і плачем.
— Ви що, думаєте, я через це переймаюся? Ми з Ендрю —
споріднені душі. У нас є дитина, а незабаром буде ще одна. Ви
вважаєте, я боюся, що мій чоловік може поставити на кін усе своє
життя заради якоїсь прислуги-гультяйки, котра живе на горищі?
Сковтую. Схоже, я зробила лишень гірше.
— Ні, звичайно.
— Певно, що ні. — Ніна дивиться мені просто в очі. — І ніколи про
це не забувайте.
Я стою, не зовсім розуміючи, що на таке відповісти. Нарешті Ніна
киває в бік кавового столика.
— І приберіть оцей розгардіяш. Просто зараз.
Відтак вона розвертається і йде нагору.
Жодного розгардіяшу на столику немає. Там просто стоїть склянка з
водою, яку залишив Ендрю. Щоки в мене пашіють від приниження.
Підходжу до столика й хапаю склянку. Нагорі з гуркотом захряскують
двері до спальні. Дивлюся на склянку в себе у руці.
А тоді, охоплена раптовим гнівом, жбурляю склянку на підлогу.
Вона мальовничо розбивається. Друзки розлітаються навсібіч. Я
задкую на крок. Скалка встромляється мені в ногу.
Дідько, це ж треба було утнути таку дурню.
Кліпаю на залиту водою і засипану скляним кришивом підлогу.
Треба прибрати, а перш за все — варто знайти якусь взуванку, щоб не
поранити ноги склом. Глибоко вдихаю, намагаючись уповільнити
дихання. Зараз приберу скло, і все буде добре. Ніна й не дізнається про
те, що тут сталося.
Але на майбутнє треба бути обачнішою.
12 Приблизно 38 градусів за Цельсієм.
13 Популярне в США телешоу, ведучим якого є комік Стів Гарві. Це вікторина, у якій дві родини-суперниці (по п’ять
гравців у кожній команді) повинні вгадати найпопулярніші, за результатами опитувань громадської думки, відповіді на
різноманітні запитання.
14 Одна миля дорівнює 1,609 кілометра.
РОЗДIЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
