Усі знали лорда Еджвера. А також боялися. Подейкували, що він був сімейним тираном, а за своїми статками приховував садистські нахили. І ось Лондон здригається від звістки: Еджвера вбито. Тіло знайшли в особистій бібліотеці лорда. Здавалося б, класичний злочин. Якби не одна дивна деталь, про яку дізнається Пуаро: костюмований розіграш, що передував убивству. Кому спало на думку скоїти злочин у такий дивний спосіб? Під чиєю маскою сховався вбивця?..
Роман
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
2020
AGATHA CHRISTIE, POIROT and the Agatha Christie Signature are registered trade marks of Agatha Christie Limited in the UK and elsewhere. All rights reserved.
Lord Edgware Dies © 1933 Agatha Christie Limited. All rights reserved
Translation entitled «Смерть лорда Еджвера» © 2020 Agatha Christie Limited. All rights reserved
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2020
ISBN 978-617-12-7795-3 (fb2)
Електронна версія створена за виданням:
Крісті А.
К82 Смерть лорда Еджвера : роман / Аґата Крісті ; пер. з англ. Н. Хаєцької. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 304 с. — (Серія «Легендарний Пуаро», ISBN 978-617-12-6900-2)
ISBN 978-617-12-7648-2
ISBN 978-0-00-816485-0 (англ.)
Усі знали лорда Еджвера. А також боялися. Подейкували, що він був сімейним тираном, а за своїми статками приховував садистські нахили. І ось Лондон здригається від звістки: Еджвера вбито. Тіло знайшли в особистій бібліотеці лорда. Здавалося б, класичний злочин. Якби не одна дивна деталь, про яку дізнається Пуаро: костюмований розіграш, що передував убивству. Кому спало на думку скоїти злочин у такий дивний спосіб? Під чиєю маскою сховався вбивця?..
УДК 821.111
Перекладено за виданням: Christie A. Lord Edgware Dies : A Novel / Agatha Christie. — London : HarperCollins, 2016. — 288 p.
www.agathachristie.com
Переклад з англійської
Дизайнер обкладинки
Пам’ять у людей коротка. Велике зацікавлення та хвилювання, викликані смертю Джорджа Альфреда Сент-Вінсента Марша, четвертого барона Еджвера, уже пройшли й забулися. Нові сенсації відсунули цю подію на другий план.
Ім’я мого друга, Еркюля Пуаро, ніколи відкрито не згадувалося у справі. Наважуюся сказати, це повністю відповідало його бажанням. Він обрав не світитися. Шану віддали іншим, як він і хотів. Ба більше, на виняткову особисту думку Пуаро, ця справа була однією з його невдач. Він завжди присягається, що лише випадкова заувага незнайомця на вулиці скерувала його на правильний шлях.
Проте саме його геній відкрив істину в цій справі. Якби не Еркюль Пуаро, я сумніваюся, що винного у злочині було б знайдено.
Тому, гадаю, настав час викласти те, що я знаю про справу, чорним по білому. Мені докладно відомо усі подробиці, і також згадаю, що цим рішенням здійсню бажання дуже чарівної леді.
Я часто згадую той день у бездоганній і чепурній невеличкій вітальні Пуаро, коли, проходячись сюди-туди тією самою смугою килима, мій маленький друг виклав нам майстерний та вражаючий підсумок справи. Я розпочну свою історію з того ж місця, що й він тоді — з лондонського театру торік у червні.
У той час увесь Лондон божеволів від Карлотти Адамс. Роком раніше вона дала кілька вистав, які пройшли з великим успіхом. Цього разу її сезон тривав три тижні, а це був передостанній вечір.
Карлотта Адамс була молодою американкою, яка володіла дивовижним талантом виконувати сольні скетчі без жодного макіяжу чи декорацій. Здавалося, вона легко розмовляла всіма мовами. Її скетч про вечір у закордонному готелі був справді чудовий. На сцені почергово проминали американські та німецькі туристи, представники англійських сімей середнього класу, дами з сумнівною репутацією, збіднілі російські аристократи та знуджені тактовні офіціанти.
Її скетчі були то сумні, то радісні, то знову сумні. Образ чехословацької жінки, що помирала в лікарні, просто підносив клубок до горла. А вже за хвилю ми заливалися сміхом, побачивши, як стоматолог, звично виконуючи свою роботу, мило спілкується зі своїми жертвами.
Програма міс Адамс закінчувалася, як вона оголосила, «кількома імітаціями».
І знову вона показала свій дивовижний хист. Здавалося, без жодного макіяжу, риси її обличчя раптом немов розчинялися, набуваючи обрисів відомого політика, знаменитої акторки чи світської левиці. Кожен із цих персонажів виступав з короткою типовою промовою. До речі, ті промови були надзвичайно продумані. Здавалося, вони передражнювали кожну слабкість, властиву обраним суб’єктам.
Одним із її останніх утілень стала Джейн Вілкінсон, талановита молода американська акторка, популярна в Лондоні. Виступ був справді майстерний. Безглуздості, що лилися з її рота, були заряджені такою яскравою емоційною чарівністю, що, попри все, відчуваєш, ніби кожне слово сповнене якогось потужного фундаментального значення. Голос, із глибокою хрипкою ноткою, яким вона досконало володіла, п’янив. Стримані жести, кожен з яких на диво значимий, тіло, що злегка погойдувалося, навіть враження надзвичайної фізичної привабливості… Не уявляю, як Карлотті Адамс це вдавалося!
