— Саме цього я боялась, — відгукується Хуаніта. — Помста Райфа.
— Він поїде до амфітеатру, де зібралися всі хакери. Райф хоче заразити їх усіх разом, спалити їхні мізки.
Ворон уже на мотоциклі, але якщо Хіро кинеться за ним пішки, то зможе перехопити ще до Стріту.
А може, й ні. В такому разі Ворон пожене до Середмістя зі швидкістю в десятки тисяч миль за годину, поки Хіро тільки намагатиметься завести свій байк. На таких швидкостях, якщо Хіро випустить Ворона з виду, його вже буде не наздогнати.
Ворон заводить мотоцикл, починає обережно маневрувати, пробираючись крізь лабіринт труб до виходу. Хіро кидається вперед так швидко, як тільки дозволяють його невидимі ноги, мчить просто в стіну.
Він пробивається крізь неї за кілька секунд після Ворона, вибігає на Стріт. Його маленький невидимий аватар не може кермувати мотоциклом, тож Хіро набуває нормального вигляду, заскакує в сідло і розвертається. Озирається і бачить, що Ворон уже на Стріті, логічна бомба м’яко сяє блакитним, як важка вода в реакторі. Хіро він іще не помітив.
Це шанс. Він дістає катану, націлює байк на Ворона, розганяється десь до шістдесяти миль за годину. Нема сенсу їхати надто швидко: аватар Ворона можна вбити, лише відтявши йому голову. А переїдь його мотоциклом — і нічого не станеться.
Демон-охоронець біжить до Ворона, розмахує руками. Ворон підводить голову, бачить Хіро, який мчить до нього, і робить ривок уперед. Меч розтинає повітря позаду нього.
Не встиг. Ворон уже, мабуть, зник. Але, розвернувшись, Хіро бачить, що той і досі посеред Стріту — врізався в одну з опор монорейки, постійної проблеми любителів надвеликої швидкості.
— Бля! — вигукують обоє водночас.
Ворон повертає в бік Середмістя і дає газ, коли Хіро, який виїздить на Стріт, робить те самісіньке. Кілька секунд — і вже обоє женуть до центру на швидкості близько п’ятдесяти тисяч миль за годину. Хіро відстає на пів милі, але чітко бачить Ворона перед собою: вуличне освітлення злилося в матову смугу жовтого кольору, а Ворон завмер у точці сходження перспективи — ураган дешевих кольорів та великих пікселів.
— Якщо я зітну йому голову, їм усім капець.
— Звісно, — погоджується Хуаніта. — Якщо ти вб’єш Ворона, його викине із системи. А якщо викине, він не зможе перелоґінитись, поки демони не утилізують аватар.
— А демонів контролюю я, тому достатньо буде вбити цього засранця один-єдиний раз.
— Коли вони знову приземляться, в них буде кращий доступ до мережі, тому хтось іще зможе зайти в Метасвіт і зробити його справу.
— Не зможе. На землі їх уже чекають Дядечко Енцо та містер Лі, тому для них питання стоїть так: зараз або ніколи.
Зненацька Y. Т. прокидається. Вона й не помітила, як заснула. Мабуть, заколисало шерехтіння лопастей. Вона просто капець як втомилась — ось у чому річ.
— Що за хуйня з моєю мережею?! — вигукує Л. Боб Райф.
— Ніхто не відповідає, — повідомляє пілот-росіянин. — Ні Пліт, ні Л. А., ні Г’юстон.
— Тоді зв’яжи мене з LAXом по телефону, — наказує Райф. — Полечу на Г’юстон. Дотягнемо до кампуса і там розберемося, що це за херня.
Пілот клацає кнопками на панелі.
— Є проблема.
— Яка?
Пілот скрушно хитає головою.
— Хтось паскудить на лінії небофону. Нас глушать.
— Можливо, я зможу пробитися на лінію, — пропонує президент. Райф лише обдарував його промовистим поглядом: мовляв, давай, спробуй, мудило.
— Сука, є в когось четвертак? — горланить Райф. Френк і Тоні на мить ціпеніють. — Нам треба сісти біля першого ж таксофона і зробити клятий дзвінок. — Регоче. — Можете собі уявити? Я — і дзвоню з таксофона.
За мить Y. Т. визирає з вікна і здивовано завмирає: під ними справжня суша, теплим піщаним узбережжям звивається шосе на дві смуги. Каліфорнія.
Гелікоптер сповільнюється, знижується, летить уздовж лінії шосе. Шосе переважно не захаращене пластиком і неоновим світлом, але вже невдовзі вони влітають у франшизне ґетто, збудоване обабіч шосе там, де воно трохи відходить від пляжу.
Гвинтокрил сідає на парковку «Купи-й-Лети». На щастя, парковка майже порожня, тож вони нікому не знесли лопастями голови. Кілька хлопчаків грають всередині у відеоігри і майже не звертають уваги на приголомшливу появу вертольота. Y. Т. й рада — їй страшенно соромно перебувати в компанії цих старих пердунів. Гелікоптер сідає, гвинти обертаються вхолосту, а Л. Боб Райф вистрибує з нього і біжить до вмонтованого у фасад таксофона.
Ці чуваки виявилися достатньо тупими, щоб посадити її на переднє сидіння, біля самого вогнегасника. Чому б і не скористатися з цього? Вона зриває його зі скоби, водночас висмикуючи запобіжник, і спрямовує в обличчя Тоні.
Нічого не стається.
— Та бля! — кричить вона, кидаючи вогнегасник у Тоні — чи, радше, штовхаючи його в тому напрямку. Тоні нахиляється і перехоплює її зап’ястя, проте сили удару вистачає, щоб трохи збити з нього крутизну. Це дає Y. Т. достатньо часу, щоб перекинути ноги за борт.
