В кабiнетi навiть холоднувато, граф Адольф, хоч i розпалевий спекою, пiдняттям i доповiддю. Трошки щулиться вiд холодних подувiв холодникiв. Але пан президент усе ж таки потiють безустанно, люто, патьоками потiють. (I мимоволi час од часу посеред найважнiшої розмови вискакує богозневажлива, божевiльна думка: як же це потiюче, мокре тiло обнiматиме принцеса Елiза?).
В кабiнетi жовто червоний присмерк. Потьмянiв, принишк скляний блиск дерева й металу. Урочисто застигши й ритмiчно цокають черговi апарати. В небi синювато-фiалковою чiткою лiнiєю боязко й нiжно заклiпала рання зiрка.
Пан президент слухає доклад мовчки, час од часу широкими штрихами стираючи пiт iз сiдластого, набухлого вiд духоти чола. I щодалi, то здивування й захоплена увага стають тихшi, заглибленiшi. Вiн уже рiдше завдає питання. Питання стають лаконiчнiшi. В банькуватих свiжих очах павутиниться задума.
Граф Адольф закiнчує доповiдь, i йому стає вже трошки душно вiд гордощiв, широченних перспектив i нетерпiння, навiть малесенька пiтна вогкiсть виступає на горбкуватому чолi.
Пан президент мовчки пiдводиться, сильним рухом розминає короткi товстi ноги й починає ходити по кабiнету. Пукатi, заглибленi в себе очi, немов чогось шукаючи, неуважно блукають навкруги. Вiн зупиняється бiля вiкна й довго дивиться в парк. На тлi сталево-синюватого неба видно, як на контурi голови ворушаться волосинки вiд зустрiчних течiй гарячого повiтря знадвору й охолодженого з кiмнати. Здається, що гх ворушить ота напружена, вперта робота думок пiд ними.
Граф Адольф сидить непорушне, але дедалi, то все непокiйнiше. Про що можна думати так довго й так понуро в такiй яснiй i радiснiй справi?
Пан президент раптом рiшуче повертається до графа. Лице його зовсiм у тiнi, темна важка маса голови на тлi вечiрнього неба.
— Широко вже вiдомо про винахiд?
Граф Адольф поспiшно перехиляється наперед, ледве втримавши посмiшку: от хто знає, як найпрактнчнiше пiдходити до доброї справи Нi, крiм тих, що були при демонстрацiї винаходу, нiкому не вiдомо й не буде вiдомо, бо вiн, граф Адольф, розумiючи всю колосальну вагу.
— Добре. В такому разi не пiзнiше, як завтрашнього ранку, автора цього винаходу арештувати. Абсолютно iзолювати. Апарат нi однiй душi не показувати. Усякi чутки про його нищити. Коли треба, знищити самого автора й машину його. Розумiєте?
Коли б оцi бiлi телеграфiчнi стьожки перевернулись у живих гадюк i засичали на нього, граф Адольф легше зрозумiв би таке явище, нiж короткi яснi фрази пана президента. Вiн мовчить i невiдривне, зацiпенiло дивиться на темну масу голови, кострубате обгризену по лiнiї жорсткого волосся.
Пан президент важко, помалу пiдходить до столу й зупиняється проти графа. Граф Адольф поштиво пiдводиться. Мертенс кладе йому руку на плече.
— Графе, цей винахiд занадто рано з'являється на свiт. Рано. Страшнi нещастя несе. Наслiдки його катастрофiчнi. Для всiєї культури, людськостi. Анархiя. Руїна всього. Сядьмо.
Граф Адольф злякано сiдає. Пан президент задумливо, рiвно, коротко обрубуючи думки, кидає їх своєму мiнiстровi, дивлячись у стiл i не цiкавлячись, що вони роблять iз його слугою.
А роблять вони те, що граф Адольф щораз бiльше й бiльше зiщулюється, як людина, яка довiдується, що та чудесна, мальовнича скеля, з якої щойно розгортались у далинi такi чарiвнi перспективи, на якiй ця людина щойно так безжурно, радiсно, в захватi танцювала — вся повна вибухових мiн, жаху й смертi йому тепер зовсiм холодно. Пан президент коротко, сильно вiдламує шматок за шматком ту чудесну скелю, i графовi Адольфовi видно всi ходи, всi розгалуження страшних мiн, уся неминуча, грiзна логiка й пов'язанiсть їх. I мимоволi морозною поштивiстю проймає вiд цiєї сили аналiзу, передбачування, прозорливостi та ясностi важкої ржавої голови.
— Тепер яснiше розумiєте? Це те, що об'єднає їх усiх. Запам'ятайте собi — об'єднає. Тепер вони роз'єднанi. Самi нейтралiзують свою руйнiвну енергiю. Ми тiльки кермуємо цiєю нейтралiзацiєю. Тодi ж ця машина дасть демагогам, ледарям, нездарам точку опертя. Самi загинуть i весь свiт загублять Повторюю, знищити. Щоб i слiду не лишилося. Життя одної людини — нiщо перед долею людства. Коли треба, вбити. Це ваше дiло знайти найкращий спосiб лiквiдацiї. Роз'яснiть принцесi й графовi Елленберговi. А завтра я на вiзитi сам буду говорити з її свiтлiстю. Ви переконанi, графе?
— Переконаний, пане президенте!
— Твердо переконанi?
— Нi крихти вагання, пане президенте!
— Добре. Спiшiть, пане графе.
Граф Адольф серйозно й поштиво прощається. В кабiнетi синi присмерки, а за вiкном у небi тривожно, поспiшно трусяться зорi — спiшiть, пане графе!
