«Того, хто весною помилився в саду, хто вмiє до гримувати свого слова, об'єкт помилки пiд словом честi повної безпеки просить про побачення».
— Ну, що ви скажете, дитинко? Не вас? Нi? Ви нiде весною в саду не помилялись? Слова свого ви дiйсно вмiєте дотримувати, а от чи вмiєте помилки весною робити? Га?
Труда серйозно думає. Весною? В саду? Якої саме весни? Може, Макс?
— Ах, дурницi! Iдiотська оповiстка. Я хочу в ресторан, Душ-нере! В театр, у кабаре, куди хочете. I багато вина! Чуєте! Я їм покажу «таку особу»! Тепер усе одно! Тепер я зовсiм вiльна. I щоб менi через два днi театр був. Чуєте? Капелюш! Рукавички!
Наделi знаменито влаштувалися собi: знайшли якогось далекого родича, великого комерсанта, крамаря мистецькими народними виробами, вiн їм дає роботу — i вони чудесно заробляють тепер. Усi сини покидали свої фабрики, примадикували в себе в помешканнi невеличкий електричний верстат i працюють усiєю родиною. Робота легка, чепурна, цiкава: вишлiфовувати склянi та глинянi вироби та розмальовувати їх власноручно iз суто народних рисункiв. Навiть старий i стара, та навiть маленькi Наделята, отi пуцьвiрки, Грета та Лорхен, i вони тепер заробляють немалi грошi. Щодня Герман, або Фрiц, або всi разом виносять iз помешкання цiлi валiзки оброблених виробiв, а приносять новi замовлення.
Розумiється, сусiдам чи знайомим вони адреси свого родича не дають — то вже чорта з два, мiцно тримають про себе самих. Але милуватися виробами, вже готовими, можна всiм, хто хоче. I якi, справдi, чудеснi скляночки, вазочки, чашечки, горщечки, якi тонкi рисунки, фарби! Аж диво бере, що проста робiтнича родина може справлятися з такою делiкатною роботою. Звичайно, родич їхнiй дав їм секрет, без секрету, розумiється, треба довго мозолi натирати, щоб дiйти такої вмiлостi.
Але ж i як завзято зате працюють! Цiлий день чути в них шкварчання, пиляння, тихеньке постукування; з раннього рана до пiзнього вечора горить робота в щасливих Наделiв. Першi днi то аж наче сп'янiлi всi були вiд радостi та щастя, мало не цiлувалися з усiма, кого зустрiчали, хто приходив до них. А тепер усi такi здоровi, бадьорi, веселi, привiтнi. Де дiлася вiчна гризня їхня, вiд якої часом сусiдам доводилось вiкна зачиняти та в пiдлогу стукати, щоб тихше гризлися. Тепер у них вiчно ясний смiх, жарти, спiви за роботою. Буває ж щастя людям, в яких багатi та негордi родичi.
Справдi, вiд самiсiнького ранку до вечора кипить робота в Наделiв; не там, звичайно, де виставлено вже зроблену роботу на показ людям, а в найдальшiй кутковiй кiмнатi, куди нiкому чужому не дозволяється входити О, в секрет роботи нiкого втаємничувати Наделi не хочуть. Навiть у сусiдню з майстернею кiмнату нiхто не допускається. Та й мають рацiю: всякому захочеться легкий хлiб перехопити.
I щовечора сини з важкими валiзками в руках весело виходять iз квартири й легко сходами зносять їх униз. Там на них уже чекає стареньке, поганеньке авто родича-комерсанта, забирає валiзки — i майнули хлопцi як на гулянку.
А Берлiн iз кожним днем щораз бiльше га бiльше гуде дивною чуткою, хвилюючою казкою про таємну Сонячну машину. Пропаганда її заборонена (дозволяється тiльки в сатирично-гумористичних часописах смiятися з неї); вживання її загрожує карою; нiде нi за якi грошi купити її не можна; нiхто її сам не бачив, нiхто сам того сонячного хлiба, розумiється, не iв, на дух не нюхав, на смак не куштував. А тим часом Берлiн щораз дужче та дужче гуде тою казкою, наче хтось щодня пiдкладає та й пiдкладає вогню у величезне залiзобетонове черево велетня.
Що таке Сонячна машина? О, це надзвичайна штука!
Сонячна машина то такий апарат, який сам собою витягує з рослини всi соки; тi соки вiн процiджує, перетворює в новий чудодiйний газ. Тим газом треба дихати, поки з'явиться пiт на чолi, i як з'явиться пiт, тодi людина почуває, що насити лась, i зараз же страшенно п'янiє, їсти ж зовсiм нiчого не треба. Цей апарат винайшов син одного графа, якого батько за злочинство нiбито хорого сховав у божевiльню, назвавши доктором Рудольфом Штором. В дiйсностi ж вiн не Рудольф Штор, а граф.
О нi, Сонячна машина — це просто одна iз штук iндуської окультичної науки. Нiякого Рудольфа Штора взагалi на свiтi немає. Нiяких взагалi апаратiв нема. Просто сугестiя. Людинi з нахилами медiїма дається в руки який небудь предмет, для бiльшої перекональностi скло, i через те скло передається наказ орудної центральної волi. Об'єкти цiєї волi виконують наказ, крутять яку небудь машинку, їдять усяке чортзна що й почувають себе так, як їм наказано. Нiякого сумнiву, це робота агентiв Союзу Схiдних Держав. Полiцiя вже арештувала кiлька суб'єктiв iз такими склами, двоє з них були китайцi, а один-вiдомий iндуський факiр, що недавно прибув до Європи.
