Генерал Бухгольц, не розплющуючи очей, крутить головою: безнадiйно. Всi розбiжаться за цi два днi. А коли б i не розбiглись, яка рацiя їх винищувати. Хто ж буде працювати? Не смергь їхня потрiбна, а праця. Iнша рiч, коли б було досить батальйонiв, узяти Берлiн в облогу. Не допускати масу до водя й до трави. Але для цього потрiбна цiла армiя дисциплiнованих воякiв, а не тi бiдолашнi двi-три тисячi молодих людей» де майже жоден iз них не був на вiйськовiй службi. Справа безнадiйна.
Принц Георг стоiть бiля грубки й похмуро, не клiпаючи, дивиться в щiлинку, в якiй видно жовтогарячий жар. Довго стоїть, нотiм рiшуче вiдходить, стає бiля столу й обводить усю Раду сталевими, впертими очима.
Так, вiн згоджується, що сирава поки що програна. Не безнадiйна, апоки що на цей меят програна. Генерал має рацiю. потрiбна армiя. Отже, треба цю армiю здобути. Бiльше нiчого I тодi знову розпочати гру.
I вмлiваючий од, сну генерал, i пожована безсонням Рада здивовано й чекаюче дивляться на свого голову.
Принц Георг мав на увазi цей результат iще цiєї ночi. I вiн має такий план На тих лiтаках, що ще можуть придатися, вилетiти до Азiї. З усiх даних видно, що Схiд не допустив до себе зарази. Але вiн не зможе втримати iзоляцiї й заразиться Отже, вiн повинен виступити проти Європи й винищити Сонячну машину. Чому вiн не робить цього досi? Невiдомо. Можливо, що ще бореться в себе Можливо, не знає тутешнього стану. Треба вияснити йому ситуацiю. Отже, висновок такий частинi «Друзiв Ладу» летiти до Азiї. Друга частина лишається тут бути в постiйному контактi з лiтаками. Коли Схiд здоровии i наважиться забезпечити своє здоров'я походом на Європу, тi «Друзi Ладу», що лишаться, тут, мають виконати пiдготовчу роботу для остаточної акцiї. Сам принц Георг готовий летiти до Азiї. Хто має що сказати з приводу цiєї iдеї?
Нiхто з Ради нiчого не має сказати — що можна сказати тому, хто все програв?
Так само й принцеса Елiза нiчого не має сказати. Навiть проти того, щоб сам принц Георг летiв до Азiї, нiчого не каже. А могла б же хоч трошки засмутяiти, ну, хоч для ока вдатя, що страшно за нього. Адже путь не легенька: через мертву сонцеїстську пустелю летiти до Азiї. А там що?
Але принцеса. Елiза не смутнiє й нiчого яе вдає. Хмарно й суворо стиснувши широкi брови над очима, теж жовтяво-сiра вiд жаху яочi, вона коротко дає свою згоду. I коли принц Георг, одягнений уже для подорожi, прощається й нiякове, несмiло чекає чогось, принцеса Елiза не розумiє й холодно простягає руку для поцiлунку. Тiльки руку.
Решта простягнеться на схiдцях трону.
Бiлi кошлатi мухи легко й нечутне обсiдають трупи Берлiна. Вiтер роями жене їх недогорииiми вулицями, бiлим холодним пластиром залiплює чорнi рани, обмотує ватою кiстяки порозбиваних башт i будинкiв.
Нечутними холодними роями сiдають мухи на минуле й залiплюють вогнево-кривавi навiснi рани м'яким товстим пластиром.
Лежить Макс на кацапi, гидливо й невiдривно мружачi отi в засмальцьований томик. Снить нiколи небувалим, безглуздим життям. Лежить у норi перин, а руки в рукавичках. Лежить, мружить вiястi очii, потiм усуває голову в вору й знову лежить у снi.
В лабораторiї на пiдлокiтнику й на пiдлозi бiля вiкон голчастий срiбний iней. До металевих частин машин торкатися голими пальцями не можна — холодно, неприємно. Чужi, непривiтнi, колючi машини також сплять. Та доктор Рудольф i не торкається. Iнодi тiльки зайде до робiтнi, постоїть коло столу, доводить пальцем по поросi й тихенько шкандибає собi назад.
Нема часу йому сидiти в холоднiй, мерзлiй, чужiй лабораторiї. Треба знову воаити дрова з лiсу. Потiм пиляти їх, потiм колоти, потiм розносити їло хатах графського буднику. Принц Георг раптом виїхав до свого аамку лаштувати своє гнiздо. На три кiмнати треба щодня лаливо готувати. Старому графовi з графинею (в однiй кiмнатi живуть, тодi розкошувати — до окремiй кiмнатi мати,). Батьковi i матерi на одну кiмнату та принцесi Елiзi на одну. Та ще ж часом i свою спальню треба коли-не-коли протопити, огрiти свої нори.
Вiд Макса помочi нiякої — що йому до якихось там графiв i принцес. Хай собi самi рубають. Старi? Так хай помирають. Хорi, раненi? Так хай iздихають. Кому вони потрiбнi? I йому самому нiякого тепла не треба — не замерзне дiд перинами, а як i замерзне — кому вiд того бiда?
Та й батьковi, власне, нiякого тепла не треба. Пiдупав старий. Пiсля тої ночi якось раптом, одразу пiдупав, ослаб, знесилiв, наче вклав у ту нiч усю рештку своїх сил, надiй i вiри. Також цiлими днями сидить закутаний у кожух у фотелi, оброслий, зачучверений, невмиваний, мовчазний, i дивиться або в Євангелiє, або на порожню, пустельну, засипану чистим, незайманим снiгом вулицю. Чисту-чисту, без нiякiсiнького слiду колiс, з рiденькими запорошеними ямками вiд чиїхось нiг. Наче в полi стоїть дiм, наче в снiговiй безлюднiй пустелi. I Євангелiє тепер — снiгова холодна пустеля. Той самий детективний роман, що i в Макса, i так само, як Макс, гидливо й непорозумiло, застигло мружаться очi батьковi.
