В лице б'є рiвна рiжуча струя нiчної свiжостi; у вухах цмокають прожогом налiтаючi стовпи, дерева, кiоски; нсприкрше волосся розтрiпалося пасмами й телiпається, як грива, на плечах. А уста горять, горить усе тiло, над устами ще чути колючi, пекучi слiди вусiв. I нiяка свiжiсть, нiякий вiтер не прохолодять, не здують цього горiння.
Що ж це дiється?! Один iз нiчних снiв?! Але ще фантастичнiший, неймовiриiший, неправдоподiбнiший.
Хочеться стати на весь зрiст в авто, розпустити все волосся палаючою гривою, розставити руки й скажено мчати з вiльним диким криком! Кiнець! Нема лубка!
Господи, як здивується Труда, миле, любе Страховище! «Елiзо, правда?!» Правда, Трудо, правда!
А лiве плече, лiва рука весь час почувають хвилююче, соромне, моторошно рiдне тепло тiла й о г о. Страшно повернутися, страшно глянути в очi, що, чує вона, невiдривно, покiрно й владно лежать на її лицi.
— Як слiд ми їдемо?
I тепер можна глянути, можна швидко-швидко обняти поглядом дорогу розтрiпану голову з цiлованими очима, що злякано вдивляються у вулицю. Розумiється, вiн не знає дороги, не впiзнає вулицi. Та й як можна знати й розпiзнати що небудь у таку нiч?
— Здається, як слiд. Нi, щось… Так, так. Тепер направо.
Авто iз шипучим рипом колiс по асфальтi завертає праворуч, сильно нахиливши його тiло на плече. Перекинеться? Нi, тепер нiщо не смiє перекинутись! I все дурницi, всi окупацiйнi армiї з їхнiм смертельним промiнням, газами, загрозами, сiрахiттями!
— Тепер налiво.
Авто, жбурляючи позад себе стовпи, перехожих, стрiчнi, рiдкi екiпажi, знову перехиляється на лiвий бiк i влiтає в бiчну вулицю.
Зовсiм же мирнi, тихi вулицi. Парочки, спiв iз вiкон, вiйськовi постатi. Вони нiчого не пiдозрюють, не вчувають.
— Далеко ще?
— Нi, зараз. Там, на лiвому боцi, залiзнi ворота. Ах, так, це тi самi ворота, що ще сьогоднi вона бачила Як це давно-давно було. Iндус, Iрма, болюча розмова з ним.
Кошмар?!
— А ми застанемо кого-небудь у салонi?
— Повиннi застати. Вони звичайно всю нiч сидять. А глянути в очi все ж таки страшно, неможливо, а тягне так, як iз височенної башти вниз.
Дiйсно, вони сидять Рiзнокольорове притишене свiтло в за тишних одгорожених куточках, безперестанний дзюркiт розмов iз виплюском срiблястого смiху, нiжно-рожевi вушка, бiло-ро жевi плечi, шоколаднi, кавовi, шафрановi обличчя.
Але, як тiльки в дверях з'являються за зляканою Iрмою двi постатi з розкудовченим волоссям, iз чудним блиском в очах, з рiшучими рухами, з хапливими страшними словами, по затишних куточках пролпае тривога й змiтає дзюркiт, викидає на середину кiмнати рожевi вушка, шоколаднi лиця й збиває їх круг двох посiатей у рiзнобарвну напружену купу.
А Мертенс, помалу пiдвiвшись iз свого фотеля, вражено наставивши наперед банькатi молодi очi, не може рушитися далi.
Марта Пожежа! Сама Марта Пожежа! Те саме дике, роз'патлане, палаюче волосся на плечах i на лицi, топ самий п'яний, нахабний блиск у зелених очах, тi самi спухлi дигячi й безсоромнi губи! I принцеса Елiза? Оця рiшуча, хижо наїжена, важко дихаюча Марта Пожежа — принцеса Елiза, ота рiвновелична, безстрасно-холодна черниця?! I з доктором Штором?! «Негайно… Заходи… Попередити..»
I Труда теж не може отямитись, не може так само пройнятись як слiд страшним змiстом звiстки. Елiза з Рудi?! Елiза з ними за Сонячну машину? Елiза в такому виглядi? Елiза з такими очима, з такими рухами! Це — Елiза, та сама, що ще сьогоднi була тут iз таким неприступним, мертвим лицем, з такою ворожiстю?!
Шоколаднi, шафрановi, посiрiлi вiд тривоги й хвилювання обличчя попадають у хапливий пiднятий рух. У казарми! Боронитися! Скликати з усього Берлiна всiх своїх! Повстання! Битися до смертi!
Iндус, ухопивши обидвi руки Iрми в свої, нахилившися, щось гаряче швидко шепоче в пiдняте до нього злякане личко. Шепоче, питає, вимагає, просить А личко то злякано дивиться на нього, то знову вражено повертається кришталевими тарiлями в бiк тих двох постатей, розпатланих, блискаючих очима А в блисковi ж тiм не тiльки тривога, не тiльки страх i рiшучiсть, а ще щось, щось страшнiше за всi страхiття Сукурамi й його Ради! Що ж це таке?! I це та сама принцеса, яка…
— Панове! Панове! Треба якийсь план! Так не можна!
— План один — пiдняти армiю! Битись до смертi! Знищити проклятих!
Величезний, кудлатий негр гарячкове застiбає гудзики френча, i баньки його очей моторошно переливаюгься синiм блиском Японцi їх цiла купка, наставивши один на одного окуляри, дрiбно дрiбно дрiбоїяiь незрозумiлими словами, перебиваючи один одного, хапаючи за руки, нетерпляче облизуючи блiдо синi губи Елну й Рудольфа пообсiдали оголенi плечi, поблiдлi вушка, пороздиранi страхом очi, шарпають на всi боки питаннями, скриками Панове! На хвилину уваги!
Голос такий чужий цьому хаосовi, такий спокiйно важкий серед палу тривоги, що всi обличчя зразу повертаюiься до ньою
Мертенс! Колишнiй президент Мертенс! Той самий Мертенс!
