— Хто, мої панове, крiм бога, посмiв би був зупинити руку Авраама? I чи не був син самого бога принесений у жертву за людей? Чи не був це протиприродний, богозневажний, страшний i неймовiрний учинок? Але хто смiє сказати, що вiн був непотрiбний? Так, ваша свiтлосте, страшну, неймовiрну жертву ви збираєтесь принести свойому народовi. Але дозвольте менi, смиренному слузi всевидного, з болем, горем i побожним сумом благословити вас на неї. Дозвольте схилити мою посивiлу голову перед вашою великою душею, перед вашою великою силою, даною вам од бога, i возрадуватись усiм старим серцем своїм, що може бути й за наших страшних часiв таке чудо геройства i святої самопожертви.
Однотонне, рiвно-бiле, як iз матової порцеляни, лице князiвни з кожним словом єпископа наливається життям, теплiє, вiдтає, м'якшає, вкривається тiнями рум'янцю.
Єпископ так само строго, повiльно, врочисто-низько схиляється перед принцесою, торкнувшись пальцем пiдлоги. Принцеса швидко встає i, вся змiнена, блискаючи вогкiстю очей, палаючи волоссям i рум'янцем, така вся зразу молода, юна, пiднята, простягає руки єпископовi. Вона така вдячна йому. Вона така рада. Ах, вона така рада!
Вiн побожно й повiльно цiлує цю руку, а срiбно-сива голова його рiзко вирисовується на фонi чорного шовку принцеси.
Зiбрання ошелешене. Князь Шванебах перестає штрихувати папiр i мовчки, непорушне дивиться на єпископа й князiвну — апарат цiлком зiпсувався i став. Герцог бравншвайзький, одвiсивши долiшню губу, часто клiпає жовтовiїми телячими очима, як вiд порошинки.
Голови тривожно, схвильовано шепочуться, i в князя Шванебаха по лобi рясно-рясно зiбралися здивованi, розгубленi зморшки.
Старий граф Елленберг iз закладеними назад руками, зiгнувшися, стоїть i суворо, роздумливо дивиться поперед себе, неначе не знаючи — ступати йому на небезпечну кладку чи нi.
Але князь Шванебах направляється й функцiонує далi. Вiн обережно стукає олiвцем об стiл i просить до порядку. Принцеса сiдає на своє мiсце, а єпископ вертається до камiна. На хвилину настає тиша.
Але трудно бути порядковi там, де мова мовиться про такий неймовiрний, страшний непорядок.
Нi, зiбрання не може згодитися з його преосвященством паном єпископом. Розумiється, Юдiта, Авраам, Iсаак, — все це зворушливе, величне з погляду релiгiї, намiр принцеси дiйсно заслуговує на всякий подив i пошану, але, на жаль, бiблiйнi часи давно минули i, взагалi, справу треба розглядати не з релiгiйного, а з полiтичного й сучасного погляду. Зiбрання взяло б на себе незмiрну вiдповiдальнiсть, коли б не зважило всiх можливих наслiдкiв од цього (безумовно, героїчного, надзвичайного, але мало обгрунтованого!) плану.
Принцеса знову вирiвнюється, знову пiдборiддя стає гостре, знову повiки гордовито й холодно лягають на очi. Вона слухає всiх по черзi й уже нiкому не вiдповiдає. Потiм пiдводиться i, злегка торкаючись рожевими пучками з обточеними довгими нiгтями краю столу, тихо каже:
— Як так, то я сама беру на себе вiдповiдальнiсть перед богом, моїм народом i моїм родом. Прощайте, панове. Дуже менi шкода, що ми не могли сьогоднi порозумiтись. Але я певна, що колись ми ще порозумiємось.
Вона велично хитає всiм головою, окремо тепло i привiтно посмiхається до єпископа i, скляно пошелестуючи шовком сукнi, виходить iз кабiнету. Голови низько й поштиво схиляються перед нею.
I тiльки зачиняються за принцесою дверi, князь Шванебах сухо, твердо стукає олiвцем по столу i просить обмiркувати ситуацiю, яка може скластися у зв'язку з намiром принцеси.
Але що ж можна мiркувати? Можна зiщулитись перед ударом i ждати його Можна вгадувати всю страшну шкоду, але що зробити, щоб одвернути ii?
Герцог бравншвайзький озирається на дверi, грайливо тарабанить круглими, твердими нiгтями по столу й недбало пiвголосом бурмотить:
– Єдиний рятунок. забрати з дороги «нареченого».
Єпископ суворо, негативно крутить головою. Але всi вдають, що не помiчають того. А граф Елленберг, важко звiсивши величезнi руки ч поруччя фоiеля, зовсiм нiчого не чує i не бачить.
— Так, панове Це єдиний рятунок. Iншого не бачу. Що там робить той Iнарак? Що ваш той Рiндель чи Рiнкель, що вiн робить у Iнарацi? Вiн нам досить багато коштує, а щось результатiв мало.
Шванебах iзнизує плечима. Хто ж то може знати, що вiн там робить? Хоча деякi результати його роботи все ж таки були, цього вiдкидати не можна. Але «забрати» Мертенса при тiй страшнiй охоронi його — справа зовсiм не така легка. I коли Iнарак не може до цього часу справитися з нею, то ясно, що на неї треба багато натуги й сил покласти.
— Зараз готов пiв свого маєтку покласти на стiл! I куценький герцог з силою б'є короткою в рудому волоссi рукою по столу.
— Пiвмаєткуi
I вiн дивиться на всiх поглядом, який каже- ми теж можемо жертви приносити: хто за мною?
