Вiнтер, балансуючи навшпиньках, увiходить у залу i, злякано поглядаючи на пана президента, пiдбирається до фотеля графа Елленберга. Пан президент важко й мовчки скидує на них скоса очима. Не можуть iншого часу вибрати для своїх справ, йолопи?!
Але, видно, не можуть таки. Йолоп Елленберг теж злякано подивляється на пана президента, але уважно слухає йолопа Вiнтера, а потiм пiдводиться, i обидва, перегнувшись, вислизать iз зали Що могло там статись у тих дурнiв?
Що, райхсканцлер усе ще з нафтою хлюпається? Нi, слава богу, на бавовну перейшов. Схiдний бавовняний Конкордат Трестiв. Ну, тут вiн надовго загрузне.
I пан президент злегка вiдкидає голову назад i приплющує очi. Пан райхсканцлер кидає в нього оком i притишує голос: хто знає, якi великi комбiнацiї пропливають перед цими напiвприплющеними очима. Тридцять шiсть облич теж поводять очима в бiк пана президента й iще тихiше, молитовiїїше слухають бавовняно-цифровий акафiст.
Нудно й порожньо пановi президентовi. Порожньо порожньо. I в цiй порожнечi надокучливо, дурнувате, фальшиво, тлiнно блискають камiнцi, бубонить голос, стрибають цифри. А десь там червоно золота голiвка Елiзи Пожежi вперто дожидається своєї нiкчемної коронки. А тим часом цi iдiоти заздрять його славi, багатству, могутностi!
Пан президент iз пiд приплющених очей обводить поглядом по схильованих обличчях. У Штiфеля вiд сала вже вуха завалюються i на шиї росте третiй поверх шкiри. Бацне його колись апоплексiя. Дiдусь Ягман прудкенько, нюхливо бiгає молодими кругленькими, крихiтними оченятками. Весь срiбно-сивий, борода патрiарха, трошки присушеного апостола, а носик i оченятка, як у цiкавого, ненажерного поросяти, — скрiзь лiзуть, хапають гамкають. О, цього апоплексiя не вхопить. Вiн її сам ухопить, роздягне, видушить до пфенiга й викине. Мiлiардер, а мiдянi окуляри носить. Скупенький дiдусь, скупенький патрiарх. Ач, оченята як на камiнцi зиркають, нiгтями б їх повидовбував, зубами повитягав би. Заздрить дiдуганчик, заздрить майбутньому президентству. А йому б так пасувало з цiєю апостольською бородою на президентському свiтовому тронi посидiти!
Пан президент обходить усiх напiвприплющеними очима, перед якими повиннi проходити новi, генiальнi комбiнацiї, й з гидливiстю та нудьгою розглядає знайомi, остогидлi фiзiономiї, що на них трiпотливо переливаються фарби свiтла. Яка молитовнiсть, урочиста тихiсть! А висмикни з цього оберемка дивiдендiв, який вони так побожно облизують, хоч маленький клаптик, i дай не тому, а iншому, о, як вони заревуть, заклацають зубами, як ухопляться зубами один у одного. Ах, вони так шанують його, пана президента, так схиляються перед ним, так безмiрно цiнять його генiальнiсть. А схибни вiн, а по пусти кiгтi, — вмент рознесуть на шматки, як зграя псiв чужого собаку. I як тодi цi патрiархи кинуться нiгтями видовбувати брильянги зi стiн!
Гидко, порожньо й люто пановi [президентовi! А акатист монотонно, врочисто розповiдає далi про оберемки майбутнiх дивiдендiв, про те, що вже давно повираховувано й по кишенях порозпозначувано.
Знову той йолоп Елленберг. Чого очi так поблискують, — од свiтла чи сталося щось?
Граф Елленберг пiдходить просто до фотеля пана президен та i, нiчого не лякаючись, шепоче йому на вухо. Штiфель здивовано й сердито повертає триповерхову смугляво-червону шию й наставляє до шепоту запале в череп вухо. Але нiчого не чути. Райхсканцлер спiднизу блимає в бiк до фотеля пана президента й голоснiше читає вiдчит.
Пан президент раптом нахиляється до Штiфеля й передає йому головування. Вiн мусить на пару хвилин пiти до свойого кабiнету. I, легко пiдвiвшись, бадьоро, прудко, мiцно постукуючи пiдборами по мармуровiй пiдлозi, в якiй тьмяно вiдбиваються стрiли свiтла, виходить iз зали. По молитовних постатях проходить непокiйний, зацiкавлений рух, але Штiфель iз суворим поглядом стукає олiвцем по столу, i голос первосвященика знову бубонить серед молитовної тишi.
Граф Елленберг ледве встигає iнохiддю перебирати ногами за паном президентом А очi йому й у непарадних покоях усе так само чудно поблискують i переливаються, як дiаманти в овальнiй залi, внутрiшнiм, стриманим захватом i нетерпiнням.
— Ну! Швидко! Докладно!
Пан президент од нетерплячки навiть не сiдають. Банькатi, вiджилi очi кидають знайомими блискавками генiя.
Розумiється, граф Елленберг також не сiдає. Вiд хвилювання вiн напiвзлизав жовто-червону фарбу з уст, i пiдмальованi для свята щоки зашарiлись живою червонiстю пiд мертвим рум'янцем.
Отже, докладно все було так. Пан президент помiтили, як Вiнтер викликав його iз зали?
— К чорту! Не важно. Швидше суть справи.
