– Фальконети! Давай врятуємо хоча б фальконети! – кричав Шенк несамовито, вказуючи на крихітні гарматки, встановлені на вершині імпровізованого укріплення, через яке саме перелазили шведські солдати з обличчями, спотвореними жагою вбивства і тріумфу.
– Залиш фальконети, рятуй життя!
Кнапп потягнув за собою Шенка, що смикався. Вони рухалися разом із найманцями, які втікали щодуху, штовхаючи і виправляючи ліктями. До солдатів приєднувалися цивільні, які, побачивши паніку в рядах захисників, самі не мали наміру залишатися на цьому боці річки. А всього за кілька десятків метрів за ними, шведи вже формували свої лави. Коли втікачі дісталися мосту, він був повністю забитий. Раптом мушкетери ворога відкрили вогонь прямо в спини панічної юрби, запахло порохом і селітрою. Хор жаху перетворився на какофонію розгублених голосів. Кнапп, навіть не намагаючись протиснутися через міст, кинув Шенка в річку. Той, протверезівши від удару холодної води, почав пливти до іншого берега.
Шенк відчував, що його несе течія, тому прискорився, на мить зосередившись тільки на плаванні. Навколо нього все ще тривала метушня: поруч пливли солдати і містяни, люди стрибали з набережних і мосту прямо в течію Майну. Важкоозброєні воїни вже намагалися у воді позбутися кірас, які тягнули їх на дно. Шведи, на щастя, схаменулися і припинили вогонь, але це не допомогло, бо паніка, коли вона вже поширилася серед натовпу, не піддавалася контролю. Юнак відчув, що руки заніміли від боротьби з течією, і відчайдушно роздивлявся навколо, шукаючи чогось, за що можна було б зачепитися, але нічого такого не бачив. Частина втікачів вчепилася за прольоти мосту, але найманець був від них відокремлений кількома десятками метрів води і десятками переляканих плавців.
Раптом, зовсім несподівано, серед людей, що трималися за кам'яні прольоти, він побачив знайоме обличчя і на секунду завмер; вода залила йому очі, але коли він нервово моргнув, він все ще бачив ту саму людину. Це був домініканець Потоцький, асасин ордену, який дивився прямо на нього. Він був переодягнений найманцем, а на обличчі мав дуже злісну і дуже злу посмішку. Шенк набрався нових сил і кинувся в той бік, махаючи руками, як божевільний. Тим часом Потоцький за допомогою чарівного заклинання підпалив запал, що звисав під мостом. Молодий чоловік простежив за ним поглядом і побачив величезний пакунок, розташований під прогоном, посередині довжини споруди. Раптом він зрозумів, що домініканець хоче зробити, хоча не мав уявлення, навіщо.
Він відчайдушно кинувся вперед. Потоцький відпустив камені і проплив повз нього на кілька метрів, пливучи за течією. Він посміхався знущально, чого Шенк вже не помітив. Він намагався кричати, але його голос тонув у хаосі.
Коли полум'я на пороховому запалі залишилося п'ятнадцять сантиметрів, він уже знав, що не встигне. В останній момент він пірнув, відчуваючи, як легені розриваються від напруги.
Заряд вибухнув, затягнувши річку морем диму. Величезні камені, що підтримували міст протягом двохсот років, вилетіли в повітря і з гуркотом впали до Майну. Скупчені люди, які знаходилися безпосередньо над пакунком пороху, загинули відразу, викинуті в повітря силою вибуху. На тих, хто був навколо, а також на тих, хто втікав річкою, посипався дощ уламків вапняку, ранячи їм кінцівки, обличчя та спини. Хоча здавалося, що панічна юрба не може бути ще більш гучною, вона все ж завила, як тварина в пастці, намагаючись цим криком придушити зростаючий жах. Відразу після цього пролунали перші стогони поранених.
Шенк ледве доплив до південного берега. Він виповз у грязюку і деякий час лежав нерухомо. Хлопець беззвучно плакав над катастрофою, винуватцем якої був і він сам. Потім підвівся і без слова почав піднімати напівживих, поранених людей і вести їх у безпечне місце на траві неподалік. Він не знав, що ще міг зробити.
Після кількох годин тяжкої роботи з надання допомоги пораненим та евакуйованим, ситуація нарешті почала прояснюватися. Шведи зупинилися, безпорадні, на правому березі річки. На подив підканцлера, солдати не почали грабувати позбавлене захисників місто – більшість з них відступила, залишивши лише спостерігачів. Навіть якби вони хотіли, вони не мали можливості переправитися через Майн і рушити на Марієнберг. Заряд Потоцького виявився вбивчо ефективним – він пробив у стометровому мості дірку довжиною в проліт, тобто в одну п'яту від загальної довжини. Отже, переправа була непридатною для використання, і надовго. Домініканець вибрав найбільш вразливе місце в усьому місті – і ефективно по ньому вдарив.