Коли Шенк перейшов міст, він знайшовся на дорозі до замку, вздовж якої будували нові будинки та господи – частина вже була замешканою, а з труб весело йшов дим. Вюрцбург міг пишатися велетенським напливом мешканців, і нові будівлі вже не містилися в межах мурів на північному березі ріки. Це міграційне шаленство було побічним ефектом зовсім іншого явища: майже повного припинення ордалій – Божих судів та полювань на чарівниць. Населення околиць давно вже перестало лякатися чар, з якими їх ознайомили и зробили повсякденними розенкрейцери. В результаті по всій середній Німеччині всже встигла розповсюдитися слава, нібито Вюрцбург – це місто розуміюче і безпечне, а його нова власниця залишається нейтральною у війні, що підточує країну. Плодом цього став наплив всілякого роду поселенців – від ремісників та купців до збіднілих алхіміків та шарлатанів. Ці останні обточили Шенка, як тільки той поставив ногу на брукованому шляхові, намагаючись продати йому магічні талісмани і лікувальні напої, але той лише відігнав їх жестом руки и пішов до Марієнбергу.
Ханов чекав його у лицарському залі, яка зробилася центром управління князівством. Там були ще й чиновники, поставлені ними на пости від імені Катаріни: скарбник, суддя, прокурор і тимчасовий управитель справами церкви, а ще бургомістр Вюрцбурга, яким, після довгих умовлянь, став міський радник Віттгенштейн. Але зараз всі були зайняті прощанням, бо засідання ради явно вже закінчилося.
– О, Готтфрід, ти вже тут, - привітав гостя Ханов. – Ти спізнився.
– Слідкував за встановленням ключового каменя у східній брамі. Через тиждень вона буде готовою.
– І дуже добре. Сідай, ми мусимо поговорити, - Ханов вказав на стілець.
Шенк слухняно усівся і налив собі вина, не звертаючи уваги на чиновників, які виходили з приміщення. По дорозі до замку він встиг нагрітися – робилося і справді тепло – тому з задоволенням напився. Його вже не соромився присутністю Августа, бо звичні сварки з адміністративних питань наблизили їх настільки, що ці двоє вспіли зробитися друзями.
– В тебе немає бажання на маленьку поїздку? – спитав його в минулому полковник, а зараз канцлер і генерал.
– Поїздку? Куди?
– Так ось, представ собі, прибув гонець від Катаріни, - показав він пальцем на якийсь документ на столі. – Ми повинні негайно вивести всі загони з Фульди і без зайвих розмов віддати її гессенцям. Разом з навколишніми землями.
– І це заради того вона їхала до того Гессену? Щоб віддати їм четверту частину того, що зайняла? – скривився Шенк.
– Я у все те не вникав, бо політика мене не обходить. Але ж відміть собі, що тих вісім сотень з Фульди дуже згодяться нам на кордоні з Баварією.
– Це факт. Але ж ти щось говорив про поїздку? Нам треба по них їхати?
– Навіть зовсім навпаки, ти повинен їхати з ними. На південь. Зрештою, і зі мною теж. Від сидіння в цьому замкові в мене свинка почнеться.
– І ми залишаємо тут усе? Ти впевнений, що це добра ідея?
– Колись, кінець кінцем, нам прийдеться. Справи якось собі йдуть, а ескапада буде недовгою. Проведемо загін до Нойштадту, повештаємося там недовго і повернемося. При нагоді побачимо, чи без нас князівство не завалиться. Якщо бажаєш, назвемо це пробним зникненням.
Шенк посміхнувся під носом. І справді, Вюрцбург вже почав йому осточортівати, хотілося б кудись виїхати. Якщо з'явилася оказія – то чому б і ні?
– Добре, ти мене умовив, - засміявся він. – Коли рушаємо?
– Годину назад я вислав гінця до Фульди. Подорож займе йому день, пакування війська – наступний; марш сюди – два дні. Думаю, все займе днів п'ять. Влаштуй все, що тобі треба влаштувати, нас не буде десь з тиждень.
Шенкові не треба було повторювати. Ще того ж самого дня він почав віддавати довгий перелік диспозицій, які він передавав різним чиновникам, торговцям та солдатам. Треба було прослідкувати за завантаженням та розвантаженням товарів, що надходили на княжі склади, за виконанням законів та судових рішень, за стягненням податків та наданню привілеїв, за встановлення машин у монетному дворі, який саме будувався там, де планували карбувати монети, та надсиланням листів та розпоряджень адміністраторам у радіусі багатьох кілометрів. Одним словом, час перед від'їздом він провів дуже активно – але йому вдалося досягти всього, чого він хотів. Тому, коли загін майже з тисячі солдатів розташувався табором за міськими стінами, в принципі він фактично був готовим до відправлення.