Він захищає свою команду, свою відповідальність. Що має сенс. Він звик до такої ролі. З того, що вона прочитала в його досьє, він старший з п’ятьох дітей, яких виховувала мати-одиначка в дешевих місцях у Місячній долині на Місяці. Тій, де вся колонія спочатку була під землею в старій лавовій трубі.
«Я це розумію, — каже Офелія. «І чудово, насправді. Але є речі, з якими я можу допомогти, а ви можете не…
Він випростується зі своєї позиції біля крихітних віконець-ілюмінаторів. «Лікарю, ми погодилися на вашу присутність і ваші «сеанси».»
Він не робить жодного жесту, але вона все одно відчуває роздратовані лапки про закінчення цитати.
«Я не знаю, чого ви ще хочете». Він проходить повз неї і повертається в коридор.
«Що я ще хочу?» — недовірливо запитує вона, йдучи за ним. «ERS може бути заразним. Як-от думки про самогубство чи навіть спроби його здійснення. Не те, щоб ви, здається, про це дбали».
Очевидно, Суреш не єдиний тут, хто не може протистояти мимовільному підслуховуванню, про що краще не говорити.
«Е-е, хлопці?» говорить Ліана на вухо Офелії.
Кейт більш пряма. «Ой, командире. Ви з лікарем на спільному каналі. Ви знаєте про це, так?»
Прокляття.
Але Северин, здається, цим не турбується. У всякому разі, не про це.
Він повертається до неї, скорочуючи відстань між ними, поки не нависає над нею, і їй доводиться боротися, щоб не відступити. «Не смійте робити припущення за нас. Ви нічого не знаєте про нас, про наше життя. Ви хоч знаєте, що відбувається, коли ви позначаєте нас як проблемні PBE?»
Офелія піднімає підборіддя, щоб зустріти його погляд. “Так. Ви отримуєте лікування та необхідну допомогу…”
Він хитає головою, його шкіра стає блідо-блакитною під внутрішнім світлом костюма. «Якщо вас позначають як підозрілого, ніхто не хоче, щоб ви були у його команді. Ви фактично безробітні. Ніхто не хоче ризикувати ще одним Кривавим Бледсо на своїй вахті».
Мем різко лунає в її шоломі, як неузгоджений набір складів, від чого у неї мурашки по шкірі.
«Тому пробачте нас за брак ентузіазму», – закінчує він.
«Принаймні ви були би живим», — каже Офелія, стиснувши щелепи.
Його темноокий погляд вивчає її обличчя, а потім він зітхає, хитає головою, і напруга трохи зникає. «Ця робота небезпечна багатьма способами. Ми приймаємо цей ризик, коли підписуємося». Він дивиться на неї з тим, що можна описати лише співчуттям. «Я розумію, що хтось із вашими ресурсами може не помітити різниці, але для нас ця робота — це все. Це те, що дозволяє нам годувати наші сім’ї та оплачувати рахунки, краще, ніж будь-що інше, що пропонується».
Жар приниження пробігає по її шиї та обличчю. Він думає, що вона не знає, що означає мати роботу? Потребу в регулярній зарплаті? Або турбуватися про те, скільки упаковок їжі залишилося до наступної відправки запасів, або про те, як це - копатися під подушками, сподіваючись знайти загублені талони на воду? Вона може не знати цю команду, але він також не знає її. Він не може. Ніхто тут не знає.
Їй доводиться прикусити язик, щоб не сказати нічого з цього, ци про ситуацію загалом.
«Гроші моєї сім’ї — це не…», — починає Офелія, намагаючись заспокоїтися.
Северин піднімає руку. «У вас є робота, я це розумію», — каже він. «Жоден з нас не може нічого з цим вдіяти. Але я не хочу наступні дванадцять місяців боротися з тобою на різних планетах». Він намагається посміхнутися, його рот тонкий і напружений. «Я радий співпрацювати настільки, наскільки це можливо. Просто… залишайтеся на узбіччі і дозвольте нам виконувати свою роботу, добре?» Він відходить, прямуючи коридором до наступного блоку.
Лють залишає її зі стиснутими кулаками, незряче дивлячись йому вслід. У неї виникає спокуса кинутися вперед і залишити самого Северина на його «узбіччі». Але це ніби здатися, і з усіх недоліків характеру, у яких її звинувачували, майже патологічна впертість є близько до вершини списку, і це найточніше її характеризує. Не кажучи вже про те, що їй це потрібно для роботи.
Вона іде слідом за ним і заходить всередину блоку, і протилежна стінка блимає, відбиваючи світло від шолома, привертаючи її увагу. Десятки прозорих, запечатаних коробок зі зразками розташовані на полицях акуратними рядами, шість упоперек і шість униз, їхній вміст залишається таємницею.
Далі лабораторний блок. Металевий лабораторний стіл зліва від неї підтверджує цю підозру.
Але…
Офелія мружиться. Дві коробки зразків, крайні в третьому і четвертому рядах, виглядають інакше. Майже так, ніби конденсат вкрив внутрішню частину прозорої поверхні, але у вигляді розпливчастої округлої форми.
“Майже закінчили, лікарю, - каже Северин зі своєї позиції над вікном праворуч. “Слабкі місця біля швів підлоги іноді бувають непомітними. Якщо виявлено витік, Syscon відкриває замки на всіх боксах, щоб дати можливість персоналу втекти, тож ми повинні переконатися, що немає жодної причини, чому двері тут незахищені”.
Ігноруючи його, вона наближається до стелажа зі зразками, намагаючись зрозуміти, що вона бачить.
