— Саунтен, так? — перепитав він і позирнув на мене. — Мені теж саунтен, — багатозначно поглянув на служницю й кивнув на мене. — Ясна річ, його коштом.
— Справді? — промовила Лілі, а тоді знизала плечима. — Зараз буду.
— Тепер, коли ти вразив усіх до глибини душі, можна й повеселитися. Так? — запитав Сіммон. — Може, щось про віслюка?..
— Кажу востаннє: ні, — відповів я. — З Емброузом покінчено. Від подальших провокацій на його адресу жодної користі.
— Ти зламав йому руку, — нагадав Віл. — На мою думку, сильніше спровокувати його вже неможливо.
— Він розбив мою лютню, — відказав я. — Ми квити. Я готовий поховати минуле.
— Дідька лисого, — заперечив Сім. — Ти закинув отой фунт згірклого масла йому в димар. Ти послабив підпругу на його сідлі…
— Та чорні ж руки, стулися! — перебив я й роззирнувся довкола. — То було майже місяць тому, і ніхто, крім вас двох, не знає, що то був я. Ну, тепер іще Манет. І всі, кому нас чутно.
Сім знічено почервонів, і розмова затихла, доки не повернулася Лілі з випивкою. Вілові подали скатен у традиційній кам’яній чаші. Сімів мед сяяв золотом у високому келиху. Нам із Манетом дісталися дерев’яні кухлі.
Манет усміхнувся.
— Не можу згадати, коли востаннє замовляв саунтен, — замислився він. — Та, здається, взагалі ще не замовляв його собі.
— Окрім тебе, я знаю всього одну людину, яка його пила, — зауважив Сім. — Квоут завиграшки його лигає. По три-чотири порції за вечір.
Манет поглянув на мене, здійнявши густу брову, й запитав:
— Вони не знають?
Я мотнув головою, п’ючи зі свого кухля й не знаючи, звеселитися мені чи зніяковіти.
Манет посунув свій кухоль до Сіммона. Той узяв його й надпив. Насупився й надпив іще раз.
— Вода?
Манет кивнув.
— Давній трюк для повій. Балакаєш із ними в пивниці борделю й хочеш показати, що не такий, як усі інші. Ти людина витончена. Тому пропонуєш замовити випивку.
Він потягнувся через стіл і забрав у Сіма кухоль.
— Однак вони на роботі. Вони пити не хочуть. Їм подавай гроші. Тож вони замовляють саунтен, певерет абощо. Ти платиш гроші, людина за шинквасом дає повії води, а наприкінці ночі вона ділиться грішми із закладом. Дівчина, яка добре вміє слухати, може заробляти за шинквасом так само добре, як у ліжку.
Я доповнив його слова:
— Ми, взагалі-то, ділимо гроші натроє. Третина — закладу, третина — людині за шинквасом, третина — мені.
— Тоді тебе намахують, — відверто заявив Манет. — Людина за шинквасом має діставати частку з грошей для закладу.
— Ніколи не бачив, щоб ти замовляв саунтен в Анкера, — зауважив Сім.
— Напевно, там ґрейсдельський мед, — пояснив Віл. — Його ти замовляєш постійно.
— Але ґрейсдельський мед замовляв і
— Він був дорожчий, аніж ти думав? — запитав Манет і всміхнувся. — Морочитися так заради ціни одного маленького пива було б не надто розважливо. Чи не так?
— У Анкера знають, що це означає, коли я замовляю ґрейсдельський мед, — відповів я. — Якби я замовляв те, чого насправді не існує, розкусити цей трюк було б доволі просто.
— Звідки про це знаєш ти? — запитав Сім Манета.
Той захихотів і пояснив:
— Для такого старого пса, як я, нових трюків немає.
Світло почало гаснути, і ми повернулися до сцени.
***
Вечір потихеньку минав. Манет подався до привабливішого товариства, тоді як ми з Вілом і Сімом силкувалися не залишати на столі келихів, а звеселені музиканти знов і знов замовляли нам усім випивку. Випивки, правду кажучи, було непристойно багато. Значно більше, ніж я наважувався сподіватись.
Здебільшого я пив саунтен, оскільки до «Еоліяна» передусім прийшов, щоб відшукати грошей на навчання. Віл і Сім також замовили його кілька разів, бо тепер знали, в чому заковика. Я був подвійно їм вдячний, бо інакше їх довелося б везти додому на тачці.
Урешті наша трійця наситилася музикою та плітками, а Сім ще й марними залицяннями до служниць.
Перш ніж ми пішли, я підійшов до людини за шинквасом, щоб нишком перекинутися словом, і згадав про різницю між половиною та третиною. Наприкінці наших перемовин одержав цілий талант і шість йотів. Цю суму майже повністю забезпечила випивка, яку мені замовили колеги-музиканти.
Я зібрав монети в гаманець: «Рівно три таланти».
У ході перемовин я також роздобув дві темно-брунатні пляшки.
— Що то таке? — запитав Сім, коли я заходився ховати пляшки у футлярі для лютні.
— Бредонське пиво, — я пересунув ганчір’я, яке підмощував під лютню, щоб пляшки не терлись об неї.
— Бредон, — промовив Віл з відвертою зневагою в голосі, — це більше нагадує про притон, аніж про пиво.
Сім схвально кивнув і скривився.
— Не люблю, коли алкоголь паршивий.
— Він непоганий, — виправдався я. — У малих королівствах жінки п’ють його, коли вагітні. Арвіл згадував про це на одній зі своїх лекцій. Його варять із додаванням квіткового пилку, риб’ячого жиру й вишневих кісточок. Там купа різних мікроелементів.
— Квоуте, ми тебе не засуджуємо, — Вілем із тривогою на обличчі поклав руку мені на плече. — Нас із Сімом не бентежить те, що ти вагітна іллійка.
