Страх мудреця полностью

— Ви теж це помітили? — сухо запитав Манет.

— Тихо, — попросила Марі. — Це було геніально.

Станчіон зітхнув і похитав головою.

— Особисто я, — із притиском мовив Вілем, — хотів би знати, про що зараз говорять.

— Квоут зіграв найпростішу пісню на світі та при цьому вдав, ніби пряде золоті нитки з льону, — сказала Марі. — Відтак узявся за справжню музику, таку, яку можуть грати всього кілька людей у цьому закладі, і вдав, ніби це легко — можна подумати, ніби дитина може зіграти таке на вістлі.

— Я не заперечую того, що вийшло розумно, — зауважив Станчіон. — Проблема в тому, як він це зробив. Усі, хто почали аплодувати на першій пісні, почуваються ідіотами. Вони бояться, що їх надурили.

— А так воно й було, — відзначила Марі. — Артист маніпулює аудиторією. В цьому й суть жарту.

— Люди не люблять, коли їх дурять, — відповів Станчіон. — Ба більше, це їм осоружне. Нікому не подобається, коли виявляється, що з ними зіграли жарт.

— Формально, — втрутився з усмішкою Сіммон, — він зіграв жарт із лютнею.

Усі повернулися в його бік, і його усмішка трохи по­меркла.

— Розумієте? Він буквально зіграв жарт. Із лютнею, — він опустив погляд на стіл, і його усмішка померкла, тоді як його обличчя раптом почервоніло від ніяковості. — Вибачте.

Марі невимушено розсміялася.

Висловився Манет.

— Отже, насправді проблема у двох аудиторіях, — поволі проказав він. — Є ті, хто достатньо розуміється на музиці, щоб зрозуміти жарт, і ті, кому цей жарт треба пояснювати.

Марі переможно показала рукою на Манета і звернулася до Станчіона:

— Саме так! Той, хто приходить сюди, знаючи недостатньо, щоб зрозуміти жарт самотужки, заслуговує на те, щоб його трішки потягнули за носа.

— Щоправда, більшість із цих людей — пани, — зауважив Станчіон. — А наш розумник іще не має покровителя.

— Що? — перепитала Марі. — Треп розпочав пошуки кілька місяців тому. Чому ж тебе досі ніхто не підхопив?

— Емброуз Оссел, — пояснив я.

Судячи з виразу обличчя, це нічого їй не сказало.

— Він музикант?

— Баронський син, — відповів Вілем.

Марі спантеличено насупилася.

— Як він може заважати тобі знайти покровителя?

— Задосить вільного часу й удвічі більше грошей, ніж у Бога, — іронічно сказав я.

— Його батько — один із наймогутніших людей у Вінтасі, — додав Манет, а тоді повернувся до Сіммона. — Він же що, шістнадцятий у черзі на престол?

— Тринадцятий, — похмуро виправив Сіммон. — Уся родина Суртенів два місяці тому зникла в морі. Емброуз без угаву торочить про те, що його батькові до королівського трону лишається щонайбільше десяток кроків.

Манет ізнову повернувся до Марі.

— Суть у тому, що конкретно цей баронський син має багато всіляких важелів впливу й не боїться за них тягнути.

— Якщо вже бути зовсім справедливим, — докинув Станчіон, — то слід згадати, що юний Квоут має не найкращі світські манери в усьому Союзі, — він прокашлявся. — І сьогоднішній виступ це доводить.

— Ненавиджу, коли мене називають юним Квоутом, — сказав я Сімові, на мить відхилившись від теми. Він співчутливо поглянув на мене.

— А я все одно кажу: це було геніально, — заявила Марі, повернулася до Станчіона й уперлася ногами в підлогу. — Це найрозумніший хід, до якого хтось удався тут за останній місяць, і ти це знаєш.

Я поклав долоню на руку Марі й запевнив:

— Він має рацію. Це була дурість, — невпевнено знизав плечима. — Чи принаймні була б дурість, якби я ще мав хоч якусь надію знайти покровителя, — поглянув Станчіонові в очі. — Але не маю її. Ми обидва знаємо: Емброуз отруїв для мене й цей колодязь.

— Колодязі не вічно залишаються отруєними, — зауважив Станчіон.

Я стенув плечима.

— Тоді як щодо цього? Я волів би грати пісень, які розважають моїх друзів, а не обслуговувати людей, які зневажають мене через чутки.

Станчіон вдихнув, а тоді швидко видихнув і сказав із легкою усмішкою:

— Слушно.

Ненадовго запала тиша. Манет багатозначно прокашлявся і швидко окинув поглядом столик.

Я вловив його натяк і відрекомендував усіх присутніх одне одному.

— Станчіоне, ти вже зустрічав моїх однокашників Віла й Сіма. Це Манет, студент і часом мій наставник в Університеті. Усі, це Станчіон: господар, власник і повелитель сцени в «Еоліяні».

— Радий знайомству, — озвався Станчіон і ґречно кивнув, а тоді стривожено оглянув залу. — До речі, про госпо­дарів: мені треба взятися до справ, — розвернувшись, щоб піти, він поплескав мене по спині. — І заразом іще спробую загасити кілька пожеж.

Я вдячно всміхнувся йому, а тоді театрально змахнув рукою.

— Усі, це Марі. Як ви вже чули на власні вуха, найчудовіша скрипалька в «Еоліяні». Як ви бачите на власні очі, найпрекрасніша жінка на тисячу миль довкола. Як ви можете збагнути розумом, наймудріша з…

Вона з усмішкою замахнулася на мене й заявила:

— Якби моя мудрість дорівнювала бодай половині мого зросту, я не лізла б тебе захищати. Сердешний Треп і справді весь цей час закидав за тебе слівце?

Я кивнув.

— Я казав йому, що це — безнадійна справа.