Дедан войовничо оглянув залу, найбільше уваги приділивши скрипалеві.
— Ось вона, правда, клянуся своєю здоровою правицею. Якщо хтось хоче назвати мене брехуном, ми можемо розібратися з цим просто зараз.
Скрипаль узяв смичок і зазирнув Деданові в очі. Провів по струнах і видав верескливу ноту.
— Брехун.
Дедан мало не перескочив через усю залу, а люди повідсували стільці назад, звільняючи місце для бійки. Скрипаль поволі звівся на ноги. Він був вищий, аніж я очікував, мав коротке сиве волосся та шрами на кісточках пальців, які підказали мені, що він уміє битися навкулачки.
Я спромігся стати перед Деданом і схилився до нього, а тоді тихо заговорив йому на вухо:
— Ти справді хочеш побитися, маючи зламану руку? Якщо він візьметься за неї, ти просто закричиш і обмочишся перед Геспе, — я відчув, як він трохи розслабився, і легенько штовхнув його назад, туди, де він сидів. Дедан пішов, але залишився невдоволеним.
— …щось тут, — почув я жіночий голос позаду себе. — Якщо хочеш почубитися з кимось, іди надвір і не вертайся. Тобі платять не за бійки з клієнтами. Чуєш?
— Та ну, Пенні, — відповів заспокійливим тоном скрипаль. — Я просто показував йому зуби. Це він узяв усе близько до серця. Не можна ж мені ставити на карб, що я сміюся з тих історій, із якими вони приходять.
Я розвернувся й побачив, як скрипаль виправдовується перед сердитою жінкою середнього віку. Вона була на цілий фут нижча за нього, і їй довелося тягнутися вгору, щоб тицьнути його пальцем у груди.
Тоді я почув, як ізбоку від мене якийсь голос вигукнув:
— Матір Божа, Себе! Бачиш? Поглянь-но! Воно рухається саме.
— Ти напився до чортиків. Це просто вітерець.
— Сьодні вітру нема. Воно саме рухається. Поглянь ше раз!
Це, звісно, був мій шейд. Тепер уже кілька людей помітили, як він легенько розвівається на вітерці, якого насправді не було. Мені ефект видавався непоганим, але люди, як я здогадався з їхніх вирячених очей, починали тривожитись. Один чи двоє збентежено відсунули від мене стільці.
Пенні вп’ялася поглядом у мій шейд, який злегка рябів, і стала переді мною.
— Що це таке? — запитала вона лише з дрібкою страху в голосі.
— Нічого страшного, — невимушено промовив я та простягнув їй одну складку шейда для огляду. — Це мій тіньовий плащ. Його для мене виготовила Фелуріян.
Скрипаль пирхнув з огидою.
Пенні зиркнула на нього й невпевнено провела рукою по моєму плащу.
— М’який, — стиха зауважила вона й поглянула на мене. Коли наші погляди зустрілися, вона на мить набула здивованого вигляду, а тоді вигукнула: — Та ти ж хлопець Лосі!
Не встигнувши запитати, що вона має на увазі, я почув жіночий голос:
— Що?
Повернувшись, зобачив, як до нас наближається рудоволоса служниця. Та сама, яка так знітила мене під час нашого першого візиту до «Одного гроша».
Пенні кивнула в мій бік.
— Це твій свіжолиций вогненний хлопчина, який був тут витки зо три тому! Пам’ятаєш, як показувала мені на нього? Я його з бородою не впізнала.
Лосі стала переді мною. На оголену бліду шкіру в неї на плечах падали яскраво-руді кучері. Її загрозливі зелені очі окинули поглядом мій шейд і поволі підняли його до мого обличчя.
— Точно, він, — сказала вона вбік, звертаючись до Пенні. — Хоч із бородою, хоч без.
Вона підступила на крок і мало не притиснулася до мене.
— Хлопчиська завжди ходять із бородами, сподіваючись, що це зробить їх чоловіками, — її яскраво-смарагдові очі сміливо вп’ялися поглядом у мої, неначе очікуючи, що я зашаріюся й розгублюся, як раніше.
Я згадав усе, чого навчився завдяки Фелуріян, і відчув, як у мені знову закипає дивний несамовитий сміх. Я притлумив його як міг, але відчував, як він перекидається в мені, коли перехопив її погляд і всміхнувся.
Лосі вражено відступила на пів кроку назад, а її бліда шкіра вкрилася яро-червоним рум’янцем.
Пенні простягнула руку, щоб не дати їй упасти.
— Господи, дівчинко, що з тобою таке?
Лосі відірвала погляд від мене.
— Пенні, поглянь на нього, справді поглянь. Він схожий на фейрі. Поглянь на його очі.
Пенні з цікавістю поглянула на моє обличчя, а тоді трохи зашарілася сама і схрестила руки на грудях, неначе я побачив її голою.
— Господи милосердний, — видихнула вона. — Отже, все це правда. Чи не так?
— Кожне слово, — промовив я.
— Як ти вирвався від неї? — запитала.
— Ой, та ну тебе, Пенні! — вражено крикнув скрипаль. — Невже ти віриш в оповідь цього цуцика?
Лосі повернулась і з жаром заговорила:
— Бене Крейтон, чоловіків, які вміють поводитися з жінками, можна впізнати відразу. А втім, звідки тобі знати? Коли цей побував тут зо два витки тому, я вподобала його лице й подумала, що покачаюся з ним. Але коли спробувала збити його з ніг… — вона поступово замовкла, неначе не знаючи, що сказати.
— Пам’ятаю, — озвався чоловік біля шинкваса. — Збіса смішно вийшло. Я думав, він обісциться. Він їй і слова не міг сказати.
Скрипаль знизав плечима.
— Отже, відтоді він знайшов якусь фермерську доньку. Це не означає…
