Тривалий дзвінок примусив усіх здригнутись. Інгрід вхопилася за Кей Бера.
— «Тантра» в небезпеції Напруження поля стало вдвоє вище від обчисленого!
Астронавігатор зблід. Прийшло несподіване — воно вимагало негайного рішення. Доля зорельота була в його руках. Тяжіння, невпинно зростаючи, вимагало сповільнення ходу корабля не тільки через зростання ваги корабля, але й тому, що, очевидно, прямо по курсу було велике скупчення щільної матерії. Але після сповільнення набирати нове прискорення було нічим! Пел Лін зціпив зуби й повернув рукоятку вмикання іонних планетарних двигунів-гальм. Дзвінкі удари вплелися в мелодію приладів, заглушуючи тривожний дзвін апарата, що обчислював співвідношення сили тяжіння і швидкості. Дзвінок вимкнувся, і стрілки підтвердили успіх — швидкість знову стала безпечною, прийшовши до норми із зростаючою гравітацією. Та ледве Пел Лін вимкнув гальмування, як дзвінок пролунав знову — сила тяжіння вимагала сповільнення ходу. Стало очевидно, що зореліт ішов прямо до могутнього центра тяжіння.
Астронавігатор не зважився змінити курс — витвір великої праці й величезної точності. Користуючись планетарними двигунами, він гальмував зореліт, хоч уже ставала очевидною хибність курсу, прокладеного через невідому масу матерії.
— Поле тяжіння велике, — стиха зауважила Інгрід. — Може…
— Треба ще сповільнити хід, щоб повернути! — вигукнув астронавігатор. — Але чим же потім прискорити політ?.. — Згубна нерішучість прозвучала в його словах.
— Ми вже пронизали зовнішню вихрову зону[3], — озвалась Інгрід, — іде безперервне й швидке наростання гравітації.
Посипалися часті дзвінкі удари — планетарні мотори запрацювали автоматично, коли електронна машина, що керувала кораблем, відчула попереду величезне скупчення матерії. «Тантра» почала розгойдуватися. Хоч як сповільняв свій хід зореліт, однак люди в посту управління почали втрачати свідомість. Інгрід упала на коліна, Пел Лін у своєму кріслі намагався підняти налиту свинцем голову. Кей Бер відчув безтямний тваринний страх і дитячу безпорадність.
Удари двигунів зачастили і перейшли в безперервний гуркіт. Електронний «мозок» корабля вів боротьбу замість своїх напівпритомних господарів, по-своєму могутній, але не дуже великого розуму, бо не міг передбачити складних наслідків і придумати вихід у виняткових випадках.
Розгойдування «Тантри» послабло. Стерженьки, які показували запаси планетарних іонних зарядів, швидко поповзли вниз. Опам’ятавшись, Пел Лін зрозумів, що дивне збільшен-і ня тяжіння відбувається так швидко, що треба вжити негайних заходів і зупинити корабель, і тоді різко змінити курс.
Пел Лін пересунув рукоятку анамезонних двигунів. Чотири високих циліндри з нітриду бору, видимі в спеціальний проріз пульта, засвітилися зсередини. Яскраве зелене полум’я запалахкотіло в них шаленою блискавкою, заструменіло й закрутилося чотирма щільними спіралями. Там, у носовій частині корабля, сильне магнітне поле охопило стіни моторних сопел, рятуючи їх від раптового руйнування.
Астронавігатор пересунув рукоятку далі. Крізь зелену вихрову стіну вже виднівся скеровуючий промінь — сіруватий потік К-часток[4]. Ще рух, і вздовж сірого променя прорізалася сліпуча фіолетова блискавка-сигнал, що анамезон почав нестримно витікати. Весь корпус зорельота відгукнувся майже нечутною, але нестерпною високочастотною вібрацією…
Ерг Ноор, прийнявши необхідну дозу їжі, лежав у напівсні під невимовно приємним електромасажем нервової системи. Поволі зникала пелена забуття, яка ще огортала мозок і тіло. Пробуджувальна мелодія лунала мажорніше, у частоті ритму, що наростала…
Зненацька щось зловісне вдерлося зовні, перервало радість пробудження від дев’яностоденного сну. Ерг Ноор усвідомив, що він — начальник експедиції, і почав відчайдушно боротися з собою, намагаючись повернути собі нормальний стан. Нарешті він збагнув, що анамезонні двигуни швидко гальмують зореліт — виходить, щось трапилося. Він спробував підвестись. Але тіло ще не слухалося, ноги підломились, і він мішком упав на підлогу своєї каюти. Згодом йому пощастило проповзти до дверей, відчинити їх. Свідомість пробивалася крізь туман сну — в коридорі Ерг Ноор став навкарачки і ввалився в центральний пост.
Люди, що вп’ялися очима в екрани й циферблати, злякано озирнулись і підбігли до начальника. Той, не маючи сили підвестися, вимовив:
— Екрани, передні… переключіть на інфрачервону… зупиніть… мотори!
Боразонові циліндри погасли одночасно із затихлою вібрацією корпусу. На правому передньому екрані з’явилась велетенська зірка, що випромінювала тьмяне червоно-коричневе світло. На мить всі заціпеніли, не відводячи очей од величезного диска, що виринув з темряви прямо перед носом корабля.
— От дурень! — з гіркотою вигукнув Пел Лін. — Я був певен, що ми біля темної хмари! А це…
— Залізна зірка! — з жахом вигукнула Інгрід Дітра. Ерг Ноор, тримаючись за спинку крісла, підвівся з підлоги.
— Так, це залізна зірка, — повільно сказав він, — жах астрольотчиків!
