— Місячне поле тяжіння менше, і масштаб експерименту менший, можна обійтися кількома Ку-станціями.
— Все одно — на це потрібно сотню років, і я не побачу ніколи!
— Щодо вас, то це правда. А для людства не так уже й важливо — тепер чи на покоління пізніше.
— Але для мене це кінець, кінець усій мрії! І для Рен Боза…
— Для мене — неможливість перевірити спробою виходить і неможливість виправити, продовжувати справу.
— Один тільки розум — дрібниця! Зверніться до Ради.
— Рада вже вирішила — вашими думками й словами. Нам нічого чекати від неї, — тихо промовив Мвен Мас.
— Ви маєте слушність. Рада теж відмовить.
— Більше ні про що не питаю вас. Я почуваю себе винним — ми з Реном поклали на вас тягар вирішення.
— Це мій обов’язок, як старшого досвідом. Ви не винні в тому, що завдання виявилось і величним і вкрай небезпечним. Від цього мені сумно й тяжко…
Рен Боз перший запропонував повернутись до тимчасового селища експедиції. Троє засмучених людей побрели по піску, кожен по-своєму переживаючи гіркоту відмови од небувалого експерименту. Дар Вітер скоса поглядав на супутників і думав, що йому важче від усіх. В його натурі було щось одчайдушно-відважне, з чим йому доводилось боротися все життя. Він був чимсь схожий на стародавніх розбійників — чого він почував себе таким задоволеним і радісним у пустотливій боротьбі з биком?.. І душа його обурювалась, протестуючи проти рішення мудрого, але не відважного.
З каюти-госпіталю вийшли лікар Лума Ласві і біолог Еон Тал. Ерг Ноор рвонувся вперед.
— Ніза!
— Жива, але…
— Помирає?
— Поки що ні. Перебуває у важкому паралічі. Зачеплено всі стовбури спинного мозку, парасимпатична система[18], асоціативні центри і центри чуттів. Дихання дуже сповільнене, але рівномірне. Серце працює — один удар на сто секунд. Це не смерть, але цілковитий колапс, який може тягтися невизначений час.
— Свідомість і страждання виключені?
— Виключені.
— Абсолютно?
— Абсолютно!
Ерг Ноор запитливо глянув на біолога. Той ствердно кивнув.
— Що гадаєте робити?
— Підтримувати при рівномірній температурі, абсолютному спокої, слабкому світлі. Якщо колапс не прогресуватиме, то… чи не все одно — сон… хай навіть до Землі… Тоді — в Інститут Нервових Струмів. Ураження заподіяне якимсь видом струму. Скафандр, як виявилось, був пробитий у трьох місцях. Добре, що вона майже не дихала!
— Я помітив пробоїни і заліпив їх своїм пластиром, — сказав біолог.
Ерг Ноор з мовчазною вдячністю потис йому руку вище ліктя.
— Тільки… — почала Лума, — краще якомога швидше вирватися з полону підвищеного тяжіння… І разом з тим небезпеку становить не стільки прискорення під час відльоту, як повернення до нормальної сили тяжіння.
— Розумію: ви боїтеся, що пульс ще більше сповільниться. Але ж це не маятник, що прискорює свої коливання в посиленому гравітаційному полі?
— Ритм імпульсів організму підлягає загалом тим самим законам. Якщо удари серця сповільняться хоча б удвічі — двісті секунд, — тоді кровопостачання мозку стане недостатнім і…
Ерг Ноор замислився так глибоко, що забув про присутніх, отямився і важко зітхнув. Його колеги терпляче ждали.
— Чи немає виходу в тому, щоб піддати організм підвищеному тискові в збагаченій киснем атмосфері? — обережно спитав начальник і вже із задоволених усмішок Луми Ласві та Еона Тала зрозумів, що думка правильна.
— Наситити кров газом при великому парціальному тиску[19]- це чудово… Звичайно, ми вживемо заходів проти тромбозу, і тоді хай хоч один удар на двісті секунд. Потім вирівняється…
— Вона лишиться непритомна, — сказала Лума. — Ми підемо готувати камеру. Я хочу використати велику силіко-лову вітрину, взяту для Зірди. Туди вміститься плаваюче крісло, яке ми перетворимо в постіль на час відльоту. А коли прискорення спаде, влаштуємо Нізу остаточно.
— Як тільки приготуєтесь, повідомте на пост. Ми не будемо затримуватись жодної хвилини.
Люди поспішили в різні відсіки корабля, борючись як хто міг з гнітом чорної планети.
Переможною мелодією загриміли сигнали відльоту.
Із незнаним почуттям повного й самозабутнього полегшення люди поринали в м’які обійми посадочних крісел. Але зліт з важкої планети — це небезпечна справа. Прискорення корабля для відриву від планети було на межі людської витривалості, і помилка пілота могла призвести до загибелі всіх.
