— Я захопився блискучою теорією Рен Боза. Я не мав права вкладати всю силу Землі в першу ж пробу.
— Рен Боз доводив, що з меншою силою марно було б пробувати, — заперечила Евда.
— Це правильно, але треба було б проробити побічні експерименти. А я виявився надто нетерплячий і не хотів чекати роки. Не говоріть даремно — Рада підтвердить мою думку, і Контроль Честі та Права не відмінить її.
— Я сама — член Контролю Честі і Права!
— Крім вас, там ще десять чоловік. А оскільки моя справа всепланетна, то вам доведеться вирішувати з’єднаними Контролями Півдня і Півночі — всього двадцять один чоловік, окрім вас…
Евда Наль поклала руку йому на плече.
— Сядьмо, Мвен, ви ледве стоїте на ногах. Знаєте, що коли перші лікарі оглянули Рена, то вони вирішили зібрати консиліум смерті?
— Знаю. Не вистачало двох чоловік. Лікарі — консервативний народ, а за давніми положеннями, яких ще не додумалися скасувати, вирішити легку смерть хворого можуть тільки двадцять два чоловіки.
— Ще недавно консиліум смерті складався з шістдесяти лікарів!
— Це був пережиток того самого страху зловживань, через який у далеку давнину лікарі прирікали хворих на тривалі й даремні муки, а їх близьких — на важкі моральні страждання, коли виходу вже не було і смерть могла б бути легкою і швидкою. Але бачите, якою корисною виявилась традиція — двох лікарів не вистачило, а мені пощастило викликати Аф Нута… завдяки Грому Орму.
— Про це я й хочу вам нагадати. Ваш консиліум громадянської смерті поки що складається з однієї людини!
Мвен Мас взяв руки Евди і підніс до своїх губів. Та дозволила йому цей жест великої і інтимної дружби. Зараз вона була одна у нього, сильного, але пригніченого моральною відповідальністю. Одна… Коли б на її місці опинилася Чара? Ні, щоб прийняти Чару зараз, африканцеві потрібне було б душевне піднесення, на яке він ще не мав сил. Хай усе йде як іде, до видужання Рен Воза і до Ради Зореплавання!
— Ви не знаєте, яка третя операція чекає Рена? — змінила Евда розмову.
Мвен Мас якийсь час думав, пригадуючи розмову з Аф Нутом.
— Він хоче скористатися з того, що організм Рен Воза відкритий, і очистити його від накопиченої ентропії. Те, що робиться повільно й важко з допомогою фізіохімотерапії, в поєднанні з такою капітальною хірургією буде зроблено значно швидше й ґрунтовніше.
Евда Наль спробувала пригадати все, що знала про основи довголіття — очищення організму від ентропії. Риб’ячі, ящірні предки людини лишили в її організмі нашарування суперечливих фізіологічних будов, і кожне з них мало свої особливості утворення ентропічних залишків життєдіяльності. Вивчені протягом тисячоліть, ці давні структури — колись вогнища старіння і хвороб — почали піддавати енергетичному очищенню — хімічному та променевому промиванню і хвильовому струшуванню старіючого організму.
У природі звільнення живих істот від збільшуваної ентропії і є необхідністю народження від різних особин, що походять з різних місць, тобто з різних спадкових ліній. Це перетасовування спадковості у боротьбі з ентропією і черпання нових сил з навколишнього світу — найскладніша загадка науки, над розумінням якої вже тисячі років билися біологи, фізики, палеонтологи та математики. Але битися варто було — можлива тривалість життя вже досягла майже двохсот років, а найголовніше — зникла виснажлива старість.
Мвен Мас вгадав думки психіатра.
— Я подумав про нову велику суперечність нашого життя, — неквапливо сказав африканець. — Могутня біологічна медицина, що наповнює організм новими силами, і все-зростаюча творча робота мозку, що швидко спалює людину. Як усе складно в законах нашого світу!
— Це правильно, і тому ми затримуємо поки що розвиток третьої сигнальної системи людини, — погодилася Евда Наль. — Читання думок дуже полегшує спілкування індивідуумів між собою, але потребує великої затрати сил і послаблює центри гальмування. Останнє — найнебезпечніше…
— ЧІ все одно більшість людей — справжніх трударів — живуть лише половину можливих років через сильне нервове напруження. Наскільки я розумію, з цим медицина боротись не може — тільки забороняє роботу. Але хто ж залишить роботу заради зайвих років життя?
— Ніхто, бо смерть страшна і змушує чіплятися за життя лише тоді, коли воно минуло в безплідному і тоскному очікуванні незнаних радощів, — замріяно промовила Евда Наль, мимохіть подумавши, що на острові Забуття люди живуть, можливо, довше.
Мвен Мас знову зрозумів її невисловлені думки і суворо запропонував повернутись на обсерваторію, щоб відпочити. Евда скорилася.
…Через два місяці Евда Наль розшукала Чару Нанді у верхньому залі Палацу інформації, схожому своїми високими колонами на готичний храм. Скісні промені сонця, які падали згори, перехрещувались на половині висоти залу, створюючи сяйво вгорі і м’які сутінки внизу.
Дівчина стояла, спираючись на колону, з’єднавши за спиною опущені руки. Евда Наль, як завжди, не змогла не оцінити її простого вбрання — короткого, сірого з голубим, дуже відкритого плаття.
Чара глянула через плече на Евду, що підходила до неї, і сумні очі дівчини пожвавішали.
