Ми сумно перезирнулися і зрозуміли, що насправді у будь-якій бочці меду все ж має бути хоча б невеличка ложка дьогтю, і почали сторожко обходити великі скупчення наших галасливих і позбавлених будь-яких комплексів сусідів по готелю. Нам було так добре спілкуватися з мовчазними рибами, які довірливо підпливали нам до рук і випрошували гостинця — виявляється, життєрадісні російські туристи, незважаючи на всі заборони, привчили єгипетських рибок до частування. «Петя! — ображено кричала смаглява дівчина, стоячи на понтоні й кидаючи в море шматки булочки. — А чево ані не пливут?» На що лисий пузатий Петя по- хазяйськи відповідав: «Нічьо! Жрать захатят — пріпливут!»
Це просте життєве правило Петі спрацьовує й у спілкуванні з численною готельною обслугою (тут працюють лише чоловіки). Арабські коридорні, прибиральники, охоронці, офіціанти завжди готові прийти вам на допомогу: піднести валізу, показати дорогу до номера, якщо ви заблукали серед безлічі будиночків, басейнів, клумб та спортивних майданчиків.
А що вже казати про запопадливих і приставучих, як шевська смола, продавців, які кидаються до тебе, заманюючи до своєї крамнички, віддано заглядають в очі і примовляють: «Захаді пасматрі! Пакупать не нада!» і при цьому страшенно ображаються, почувши слово «патом». «Патом — суп с катом!» — передражнюють вони очманілого туриста. Але тут-таки кидаються до нас і, дізнавшись, що ми українці, дружно починають скандувати: «Разом нас багата, нас не па-да-ла-ти!»
Хвала Богу, хоча б у Єгипті ще живі спогади про романтичні помаранчеві події…
Тепер, коли до Єгипту легше поїхати, ніж до рідного Криму, юрми українців, спраглих сонця, моря й шари, що зветься шведським столом, посунули до Шарм-ель-Шейха й Хургади. Про що ж згадує пересічний турист, повернувшись із цього омріяного краю? Ну, звісно, про піраміди, сфінксів з пооббиваними носами, отари грайливих рибок, котрі вихоплюють частування просто з рук, неймовірну сексуальну активність смаглявих єгиптян та екзотичні східні страви.
Хтось, прицмокуючи язиком і мрійливо мружачись, вимовляє слово «кус-кус», і у вашій уяві постає фантастична вишукана страва, що її подають на розмальованій блискучій таці. Насправді ж це гостра густа кулеша зі шматками м'яса, цибулею, картоплею й квасолею. Вона обпікає піднебіння й змушує літрами пити все, що трапиться під руку.
А ще вам радитимуть скуштувати кюфту — соковиту котлету, схожу на колись популярний у наших забігайлівках люля-кебаб. Що вже казати про неймовірний вибір морепродуктів — такого розмаїття риб, молюсків та членистоногих ви не зустрінете ніде в світі. А потім досвідчений мандрівник почне розповідати про велетенські купи екзотичних фруктів, що громадяться на щедрих столах у готельному ресторані, де ви можете брати всього СКІЛЬКИ СХОЧЕТЕ. Це і дивовижний плід ґуава, схожий на нашу грушу, але зовсім інший на смак, це й харанкеш — маленькі помаранчеві кульки, сховані в сухих хатинках-коробочках. Вони неймовірно смачні, кисло-солодкі, саме харанкеш, або, як його називають у наших супермаркетах, фейзалес найкраще тамує спрагу й збуджує вовчий апетит.
Вабитиме ваше око й гігантська полуниця, але не та штучно-ватяна, що її цілий рік продають у наших холодних краях, а соковита й ніжна, щойно зірвана з грядки. Ясна річ, що ваша рука тягтиметься й тягтиметься до свіжих, а не засушено-заморених фініків, соковитого інжиру і розкішної перестиглої хурми. І ви, прицмокуючи й непристойно сьорбаючи, всмоктуватимете в себе цю медово-солодку жовтогарячу масу і пригадаєте, як на рідному київському базарі лагідний чорнявий продавець з чесними карими очима, продаючи вам за скажені гроші тверду, як зелені яблука, хурму, примовляв:
Не самневайтесь, девушка, беріте: пала- вина — мьод, палавіна — сахар!
І як, прийшовши додому, ви довірливо відкушуєте шматок жовтогарячого плоду і ваші щелепи зводить так, що потім довго треба відпльовувати терпкі й шорсткі, як терпуг, шматки недостиглого фрукта.
Ви не втримаєтесь і наберете повну тарілку різних загадкових плодів, а потім довго намагатиметеся прожувати скибки помаранчево- червоної папаї, такої схожої на нашу диню, тільки з дрібненькими, мов намистинки, чорними кісточками. Ви будете гірко розчаровані, бо та папая не лізтиме вам у горло, а залишати повну тарілку буде незручно. Але тим і чудовий шведський стіл, що харчів на ньому — неміряно і ви починаєте зауважувати, що ваші сусіди також залишають їжу на тарілках і, як відважні дослідники-першовідкривачі, знов і знов кидаються до столів, де розставлено частування.
