Убивчий білий полностью

— Якийсь він надто великий для двадцятичотирьохрічного чоловіка, який навряд чи багато заробляє...

— Не ваша справа, чий це...

— Мені, власне, воно байдуже,— відповів Страйк, нахиляючись уперед,— а от газетам байдуже не буде. Якщо не платите повної оренди, То здаєтеся пов’язаним з власниками. Ніби ви їм щось винні, ніби вони вас тримають під контролем. Податкова служба також може вважати це передачею благ, якщо будинок належить вашим роботодавцям, що стане джерелом проблем і для...

— Звідки ви знали, де мене шукати? — спитав Аамір.

— О, це було нелегко,— визнав Страйк.— Ви в інтернеті не дуже-то живете, так? Але врешті-решт,— сказав він, витягаючи з кишені куртки складений аркуш і розгортаючи його,— я знайшов сторінку вашої сестри на «Фейсбуці». Це ж ваша сестра, так?

Він виклав на столик аркуш, на якому роздрукував фейсбучний допис. З погано віддрукованого фото усміхалася гарненька повновида жінка в гіджабі, оточена чотирма малими дітьми. Сприйнявши мовчання Ааміра за згоду, Страйк провадив.

— Я проглянув дописи за кілька років. Оце ви,— сказав він, викладаючи на перший аркуш ще один. Усміхнений молодий Аамір стояв у студентській мантії, поруч — батьки.— Ви вивчали економіку й політологію в Лондонській школі економіки. Справляє враження... А тоді ви пішли на стажування до міністерства закордонних справ,— виклав Страйк ще один аркуш.

Це була формальна фотографія, на якій позувала невелика група молодих чоловіків і жінок у діловому вбранні — чорношкірих чи з інших етнічних меншин,— а посередині стояв лисуватий чоловік з червоним обличчям.

— Ось ви,— мовив Страйк,— а ось високопоставлений чиновник сер Кристофер Баррокло-Бернз, який на той час керував програмою працевлаштування випускників.

В Ааміра смикнулося око.

— А ось знову ви,— провадив Страйк, викладаючи четвертий і останній з роздрукованих фуйсбучних дописів,— місяць тому з сестрою у тій піцерії перед Деллиним будинком. Щойно я зрозумів, де цей ресторан і наскільки він близько до оселі Віннів, я подумав, що варто приїхати до Бермондсі й пошукати вас тут.

Аамір дивився на своє фото з сестрою. Вона клацнула селфі. За ними крізь вікно було добре видно Саутварк-Парк-роуд.

— Де ви були о шостій ранку тринадцятого липня? — спитав у Ааміра Страйк.

— Тут.

— Хтось може це підтвердити?

— Так. Ґерайнт Вінн.

— Він тут ночував?

Аамір підняв кулаки і зробив кілька кроків уперед. Видно було, що боксом він зроду не займався, але Страйк напружився. Здавалося, Аамір ось-ось зірветься.

— Я тільки кажу,— мовив Страйк, примирливо підіймаючи руки,— що шоста ранку — це дивний час, щоб Ґерайнт Вінн був у вас удома.

Аамір повільно опустив кулаки і, ніби не знаючи, що з собою робити, відступив і сів на краєчок найближчого крісла.

— Ґерайнт зайшов мені сказати, що Делла впала.

— Він не міг подзвонити?

— Я подумав, що міг, але він не подзвонив,— відповів Аамір.— Він хотів, щоб я допоміг переконати Деллу поїхати до травмпункту. Вона послизнулася внизу сходів, і зап’ясток набряк. Я пішов до них — вони тут мешкають за рогом,— але теж не зміг переконати. Делла вперта. Але це виявився розтяг, а не перелам. Вона в нормі.

— Отже, алібі Ґерайнта на час смерті Джаспера Чизвелла — це ви?

— Гадаю, так.

— А він — ваше алібі.

— Нащо мені бажати смерті Джасперові Чизвеллу? — спитав Аамір.

— Гарне питання,— відповів Страйк.

— Я його ледве знав,— сказав Аамір.

— Правда?

— Так, правда.

— Тоді чому він цитував вам Катула і згадував мойр, та ще зізнавався перед цілою кімнатою чужих людей, що знає подробиці вашого особистого життя?

Довга пауза. В Ааміра знову смикнулося око.

— Такого не було,— заявив він.

— Правда? Моя напарниця...

— Вона бреше. Чизвелл нічого не знав про моє особисте життя. Анічогісінько.

Страйк почув притишене дзижчання по сусідству. Він правильно здогадався. Стіни тонкі.

— Я вже бачив вас раніше,— повідомив Страйк Малліку, який перелякався ще більше.— На зібранні Джиммі Найта в Іст-Гемі зо два місяці тому.

— Не знаю, про що ви,— відповів Маллік.— Ви мене з кимсь переплутали.— А тоді непереконливо спитав: — Хто такий Джиммі Найт?

— Добре, Ааміре,— сказав Страйк,— якщо ви хочете гратися в цю гру так, немає сенсу продовжувати. Можна мені до ванної кімнати?

— Що?

— Хочу посцяти. Тоді я піду і дам вам спокій.

Маллік явно хотів відмовити, але не зміг вигадати причини.

— Гаразд,— сказав він.— Але...

Йому ніби щось спало на думку.

— ...почекайте. Треба прибрати... я там замочив шкарпетки в раковині. Чекайте тут.

— Гаразд-гаразд,— відповів Страйк.

Аамір вийшов. Страйк хотів мати привід піднятися нагору і спробувати зрозуміти, звідки гучні тваринні звуки, на які скаржилися сусіди, але з кроків Ааміра стало зрозуміло, що ванна кімната міститься на першому поверсі, за кухнею.

За кілька хвилин Аамір повернувся.

— Отуди.

Він провів Страйка коридором, тоді через непоказну порожній кухню і вказав на ванну кімнату.