— Запишу як «різне»,— сказав Страйк.— Ну добре, тримай мене в курсі.
Барклей повісив слухавку. Вирішивши скористатися нагодою і трохи розім’ятися, Страйк вийшов з машини з цигаркою, оперся на металеві ворота-ґрати, за якими лежало широке темне поле, і набрав Робін.
— Це Ванесса,— збрехала Робін, побачивши на екрані телефону номер Страйка.
Вони з Метью щойно повечеряли карі з вуличного ресторану, яке тримали просто на колінах, водночас дивлячись новини. Метью приїхав додому пізно і стомленим; Робін не хотілося нової сварки.
Взявши слухавку, вона вийшла через скляні двері у внутрішній дворик, куди на входини відправляли курців. Пересвідчившись, що двері щільно зачинені, вона відповіла.
— Привіт. Як справи?
— Все в нормі. Є хвилинка поговорити?
— Так,— відповіла Робін, спираючись на огорожу і спостерігаючи за метеличком, що марно бився об яскраве скло, прагнучи потрапити в будинок.— Як усе минулося з Дон Кленсі?
— Користі небагато,— відповів Страйк.— Я був подумав, що маю зачіпку — одного єврея, колишнього боса, з яким Джиммі влаштував вендету, але подзвонив у компанію, і виявилося, що чолов’яга помер від інсульту минулого вересня. Щойно я пішов від Дон, подзвонив Чизвелл. Сказав, що «Сан» уже щось винюхує.
— Так,— сказала Робін.— Вони дзвонили його дружині.
— Зовсім це нам не до речі,— мовив Страйк, а Робін подумала, що то він дуже применшує.— Цікаво, хто розпатякав газетярам?
— Ставлю на Вінна,— сказала Робін, пригадавши, як базікав удень Ґерайнт, усе називав імена великих цабе, милувався собою.— Він якраз такий тип, який міг бовкнути журналісту, що має дещо на Чизвелла, навіть якщо доказів поки що катма. Серйозно,— додала вона, не маючи великих надій щодо відповіді,— як гадаєш, що саме зробив Чизвелл?
— Дізнатися було б добре, але значення це не має,— утомленим голосом відповів Страйк.— Нам не за те платять, щоб накопати щось на нього. І до речі...
— Мені поки що не вдалося поставити жучок,— сказала Робін, яка чекала на це питання.— Я там затрималася наскільки змогла, але Аамір замкнув двері, коли вони двоє пішли.
Страйк зітхнув.
— Тільки не психуй і не напартач,— сказав він,— але якщо за справу береться «Сан», часу в нас обмаль. Спробуй приїхати раніше чи що.
— Так, так, я спробую,— відповіла Робін.— Однак я сьогодні дізналася дещо дивне про Віннів.
І вона розповіла йому, як Делла переплутала її з однією зі справжніх хрещениць Чизвелла, а також історію Ріяннон і фехтувальної збірної. Страйка це все не дуже зацікавило.
— Не думаю, що це пояснює бажання Віннів прибрати Чизвелла з посади. Хай там як...
— ...спершу можливість, потім мотив,— закінчила Робін, цитуючи власну приказку Страйка.
— Саме так. Слухай, а ми зможемо завтра після роботи зустрітися і нормально відзвітуватися?
— Без проблем,— відповіла Робін.
— Зате Барклей добре працює,— сказав Страйк таким тоном, ніби його ця думка підбадьорила.— Вже потоваришував із Джиммі.
— О,— озвалася Робін.— Круто.
Пообіцявши їй скинути в повідомленні назву зручного пабу, Страйк повісив слухавку, а Робін лишилася самотня й задумана у темному дворі, під яскравими шпильками зірок, що вигулькували над головою.
«Зате Барклей добре працює».
На відміну від Робін, яка розкопала тільки якусь дурню про Ріяннон Вінн.
Метелик усе тріпотів крильцями об скло, рвучись до світла.
«Дурний,— подумала Робін.— Тут же краще».
Легкість, із якою з її вуст злетіла брехня про дзвінок від Ванесси, мала б (подумала вона) викликати відчуття провини, але натомість Робін просто пораділа, що вийшло відбрехатися. Вона дивилася, як метелик безнадійно б’ється об осяйне скло, і пригадала слова своєї лікарки. Робін на одному сеансі багато говорила про те, що хоче зрозуміти, де закінчується реальний Метью і починаються її ілюзії щодо нього.
«Людина за десять років може змінитися,— відповіла тоді лікарка.— Чому питання обов’язково в тому, чи не помилилися ви в Метью? Можливо, справа в тому, що ви обоє просто змінилися?»
Наступного понеділка буде перша річниця їхнього весілля. На пропозицію Метью вони їдуть на вихідні до фешенебельного готелю в Оксфорді. Робін дивним чином аж чекала на це — чомусь вони з Метью останнім часом краще ладнали в незнайомому оточенні. Коли довкола всі чужі, не годиться лаятися, як це в них
повелося. Робін розповіла Метью про позеленілий бюст Теда Тіта та ще кілька цікавих (на її думку) фактів про Палату громад. Метью весь час сидів з кислим обличчям, усіляко показуючи, що не схвалює всю справу в цілому.
Прийнявши рішення, Робін відчинила скляні двері, й метелик радо пурхнув усередину.
— Чого хотіла Ванесса? — спитав, не відриваючи очей від телевізора, Метью, коли Робін знову сіла поруч. Подаровані Сарою Шедлок лілеї стояли поруч на столі, свіжі, хоч минуло вже десять днів, і п’янкий аромат відчувався навіть крізь запах карі.
— Коли зустрічалися минулого разу, я випадково забрала її окуляри,— з удавано знудженим виглядом відповіла Робін.— Вона їх хоче назад, бо шанелевські. Я пообіцяла з нею зустрітися після роботи.
