Но вернемся к Вартовому. Его "невігластво" и "несмаковитість" ярко проявились в том, как он относился к творчеству Украинки. Квитка вспоминал: "Як повстав перший на Україні місячний журнал "Нова громада" — його редактор Б. Грінченко на словах запросив Лесю Українку до співроботи в таких виразах, які її, вона признавалася, засмутили тим, що вона побачила в них, що статтями, так сказати, практичного характеру — оглядами європейських літератур тощо редактор більше інтересується, ніж її власними творами. Була вражена теж тим, що, як по надрукуванню в сьому журналі "Трьох хвилин" вона спитала Грінченка, якої він думки про сю річ, він признався, що не мав часу прочитати, тим часом артиклем "Утоп і я в белетристиці" і перекладом англійського артикля про ірландське відродження, які Леся таки зладила до сього журналу, Грінченко дуже втішився і виражав своє втішення щиро". Хорош редактор: не нашел времени прочитать
Кажется, дальше некуда. Но, оказывается, можно. Гринченко переплюнула "приятелька" Пчилки София Русова. Украинка "дізналася, що Русова написала рецензію на її нововидрукувані драми. Але те не дало ні найменшого задоволення: Русова рецензувала, не читаючи… Ех, важко бути письменником у такому середовищі, яке як не німе, то недолуге. Бути голосом, волаючим у пустині без відгуку, все-таки нікому не весело, хоч би він мав і так мало претензій на популярність, як вона! Але потрапляти в поле зору недобросовісного рецензента також мало втіхи" (7, 399). "Софія Русова — українська громадська діячка, педагог і письменниця, співзасновниця педагогічного журналу "Світло". Автор численних статей з педагогіки, літератури і мистецтва" (11, 366). Вот и об Украинке статейку сочинила. Не читая. Большая оригиналка.
Имя Гринченко часто ассоциируется с созданием словаря украинского языка. Но из истории известно, что работу над этим словарем начал еще В. И. Даль. Издав словарь русского языка, он передал украинской общественности собранные им украинские слова для продолжения работы. Как она продолжалась, узнаем от Забужко: "В. Науменко, безоплатний, на громадських засадах, редактор першого тому "Словаря української мови", сам
Меценат и издатель газеты "Рада" Е. Чикаленко вспоминал: "Редакційна братія жила собі як поденщики, аби день до вечора, аби побільше дістати гонорору. Коли я не видержав якось і сказав:
— Люди добрі, як же можна домагатися побільшення гонорару, коли газета дає страшні втрати, треба ж совість мати!
То Грінченко, образившись, кинув мені:
— Я 20 літ робив дурно на користь українського народу, а капіталісти наші, визискуючи той нарід, придбали собі гроші, то повинні вони тепер платити за мою працю як слід.
Ну, що ти йому скажеш на це!? Не доведи Господи робити яке-небудь гуртове діло з такими прямолінійними людьми! Грінченко прекрасний робітник, але, мовляв М. В. Лисенко: "Треба, щоб він собі працював на необітаємому острові" (16, 447).
Однако, сам этот трудолюбивый деятель пера считал себя "лицарем" без страха и упрека: "Не забуваймо, що ми — як каже Гайне — лицарі Св. Духа — кожен по своїй спромозі. А в світі нема нічого кращого, нічого достойнішого людської гідності, як бути лицарем Св. Духа, боротися за світ і правду проти темряви й кривди!". Забужко справедливо называет такую заявку "профанно-самовдоволеною": "Для Б. Грінченка це просто ефектна метафора, де він не підозрює жодних укритих смислів" (10, 379). Вот только сама она под "Святым Духом" имеет в виду вовсе не то, что сказано в Библии.
В конце XIX — начале XX века в России начала формироваться мощная социологическая школа. Достаточно сказать, что до Первой мировой войны с первыми большими работами выступил Питирим Сорокин (всезнайка Ленин пытался полемизировать с тем, кто в эмиграции стал всемирно известным социологом и фактически создал американскую социологическую школу). Выдающимся русским социологом был украинец Богдан Кистяковский. Он хоть и был киевским знакомым Украинки, но думал своей головой.
