Последняя мысль принадлежит Ленину: "Учение Маркса всесильно, потому что оно верно". А "Манифест" заканчивается так: "Коммунисты открыто заявляют, что их цели могут быть достигнуты лишь путем насильственного ниспровержения всего существующего общественного строя. Пусть господствующие классы содрогаются перед Коммунистической Революцией. Пролетариям нечего в ней терять кроме своих цепей. Приобретут же они весь мир. Пролетарии всех стран, соединяйтесь!"
Каких целей они хотели достичь путем насильственной революции? Ответ — в "Манифесте": "Коммунисты могут выразить свою теорию одним положением: уничтожение частной собственности".
И вот революция состоялась. Частная собственность была уничтожена. Попутно уничтожено огромное множество людей… Теперь эксперимент уже закончился. Сегодня президенты, премьер-министры и прочие слуги народа толкуют обворованному ими народу о священном праве частной собственности (прочие виды собственности, очевидно, священными не являются). Приватизация всего, что можно, заканчивается. А поиски виновных в коммунистическом эксперименте продолжаются. И все больше — на стороне: среди русских, евреев, грузин, кого угодно. Только — не среди украинцев. И не среди украинок. Но это не справедливо. Украинский вклад в социалистическую революцию отменить никому не удастся. В 1991 году из 18 миллионов членов КПСС три миллиона составляла КПУ. И такая пропорция в революционном движении была
Марксисткой она стала не сразу. Так в 1897 году писала сестре из Ялты:
"Тим часом не роблю майже нічого, от тільки половину "Капиталу" "проштудировала" ("читати" його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї "строгой системы", про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чи мало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, не виясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се "нове євангеліє" все-таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть. Врешті, се, може, зарані так говорити, прочитавши тільки половину першого тома". Но вскоре она уверовала в "научный" коммунизм так же, как ранее — в "научный" атеизм. И не только уверовала, но стала распространителем и популяризатором, т. е. "апостолом" марксистской веры. Сестра Исидора писала: "Деякий час Леся належала разом з групою молоді до приватного соціал-демократичного гуртка Івана Стешенка…" (11, 252). Забужко пишет: "Збереглася чернетка листа М. Кривинюка до есера Ф. Волховського, у якій ідеться про його, Кривинюкову, та Лесі Українки прихильність до соціал-демократичного руху і висловлюється жаль, що ніякого такого організованого руху в Україні нема" (10, 47).
Однако вскоре общими усилиями такой "рух" появился. На сайте СДПУ (о) каждый может прочитать: "У 1900 році незалежно від РУП (Революційна українська партія) було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року. Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації — групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні" (15).
