…Но все это будет позже. А пока "тьотя Єля" живет в Сибири. А подрастающая Лариса — в семье Косач. И что же она может здесь услышать? Идут 80-е годы XIX столетия. Террор продолжается. В 1887 г. в Париже на жизнь Александра Третьего покушается польский эмигрант А. Березовский. А в это время Александр Ульянов со товарищи готовит цареубийство в Петербурге. В этом же 1887 году мать Украинки Олена Пчилка по литературным делам пишет к И. Франко: "Що Ганна Барвінок не "злупила" нічого за своє оповідання — дуже добре! Се приємна несподіванка для мене! Але нащо то оповідання, як Ви кажете, "підвіяне царофільством"? Глядіть, щоб се не було такою смердячою краплею дьогтю в оповіданні Ганни, що носи многих можуть з прикростю й наганою одвернутись од нашого вінка (альманах "Перший вінок"). Принаймні навіть мені Ваша звістка ударила дуже погано в ніс, а що ж допіро скажуть молодші, чуткіші носи?!.. Царофільство: се щось до такої міри не підходяще ні до якого українського видання, що я не знаю, як се воно буде! Кажу твердо свою думку, що такого дьогтю, як те фільс-тво, цілком не вдобряю, і коли будуть лаять діток за те, що оповіданням Ганни взяли таку несподівано таку ноту, матиму право сказать: не моя вина, не моя "велика вина"! Мене до такої міри вражає Ваша звістка, що я хочу тішити себе думкою, що, може, я не так розібрала букви вашого писання — може, яке інше фільство треба розуміти?" Ганна Барвинок была женой Пантелеймона Кулиша, который вопреки революционерам (а сам Кулиш в молодости был подельником Шевченко по "Кирилло-Мефодиевскому братству") переводил на украинский Библию и неплохо отзывался о царе, а также о помещиках.
Однако в семье Косач были совсем другие традиции. Любимый дядя Ларисы, брат ее матери, профессор истории Киевского университета Михаил Драгоманов был уволен из университета и эмигрировал. Годы эмиграции посвятил введению дела украинского освободительного движения в общеевропейский контекст. Наряду с национальными выражал радикально-социалистические идеи, что привело в 1885 году к разрыву с киевскими украинофилами. О. Пчилка писала: "З Михайлом прова-дилось жваве листування, і в 1878 р. з чоловіком ми поїхали за кордон, відчуваючи вже міцну потребу нам побачитись. Був придатний час до того, щоб побачитися з Михайлом, бо на той час була якраз Паризька всесвітня виставка, і думалось, що наша подорож під час неї не так-то кинеться в очі урядові. Брат тоді жив у Женеві, де друкував свої видання. Ми з ним з’їхались у Парижі… Зустрічались ми тоді з емігрантами, бачились на різних збірках і гулянках з кн. Кропоткіним, В. Засулич і іншими…" Вера Засулич известна тем, что стреляла в петербургского градоначальника Трепова. В эмиграции вместе с Плехановым стала социал-демократкой, вошла в группу "Освобождение труда", которая сыграла большую роль в распространении марксизма в России. Так что "гулянки", судя по всему, были весьма содержательными.
Полиция о них узнала и последовали "репрессии": перевод на другое место работы (в той же должности). Ольга Косач: "До Луцька батька переведено теж на посаду голови з’їзду мирових посередників, лише Луцько-Дубенського. В "приказе" про це не говорилося, але було відомо, що батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його "українофільство" та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 р., з емігрантом, батьковим другом, а материним братом М. П. Драгомановим". Жена репрессированного в своей биографии писала: "переїзд вийшов з однієї прикрої історії, що деякі люди, нагорі, підстроїли моєму чоловікові" (цит. по: 7, 64). Однако современные биографы все это ставят под сомнение: "Сьогодні про переїзд сім’ї Косачів до Луцька висловлюються й інші припущення. Зокрема те, що Косач сам був зацікавлений у тому переході спочатку до Луцька, а потім і до Ковеля, оскільки неподалік останнього, в Колодяжному, на той час уже закладався родинний маєток. Відтак наближення місця роботи Петра Антоновича до Колодяжного було дуже бажаним для сім’ї" (7, 65). Вот и все репресии. А на новом месте работы он стал еще и предводителем дворянства.
