"Тяжко бити поклони перед іконами тому, хто вважає їх просто замальовані дошки, тяжкос повідати гріхи попові, уважаючи його за гіршого грішника, ніж сам, тяжко молитися тому, у що не віриш. Не можна вірити, коли не віриться, хоч би й хотів. Тяжко ховати свою віру чи своє безвір’я. Отож попи, хоч тепер вони вже й знають, що вірити вони не заставлять, то все-так заставляють хоч про людське око триматися їхньої віри, щоб, мовляв, не було соблазну поміж християнами. Не трудно зрозуміти, чого їм такий страшний той "соблазн". Врешті, в давні часи були такі попи, та, може й тепер де знайдеться такий, що думали, ніби вони рятують грішну душу єретика тим, що мучать і палять його тіло, і тепер інші думають, що вмовлянням, "собеседованием", ляканням пеклом та обіцянками раю можна когось заставити повірити в те, що для нього перестало бути святим. Та таких щирих людей мало, а більше таких, що дбають тільки про людське око та про свою кишеню, або таких, що сами і не дуже-то вірять, та думають, що коли мужик не боятиметься пекла та не бажатиме заслужити раю, то зробиться харцизякою і злодюгою і "зовсім пуститься берега"; таких людей було і є багато і поміж попами, і поміж панами, і скрізь вони намагаються силувати старовірів, нововірів, чужовірців і "безбожників" ходити до тої церкви, яка найбагатша та найсильніша в цілій країні, де православна, то до православної, де католицька, то до католицької, де якась інша, то до тієї. Отож в якій країні силують людей триматись якої одної віри і забороняють їм відправляти одправи, які хто хоче, говорити і писати провіру поволі, то там, значить, неволя віри. В Англії вона була за часів Мільтона, а в нас і тепер є, се всякий знає".
А в это время в царской России буддисты отправляли свои культы в Бурятии и Забайкалье; мусульмане — в Крыму и Поволжье; иудаисты — в синагогах Польши, Литвы, Украины и Белоруссии; католики — в Литве и Польше; лютеране — в Финляндии, Прибалтике и немецких колониях на Украине. Старообрядцами были многие богатейшие купцы (Рябушинские, Щукины, Морозовы и пр.). Так что вовсе не свобода веры беспокоила революционеров, а само наличие этой веры. Их пропаганда увенчалась успехом: в XVIII веке атеизм распространился среди дворян, в XIX-м — среди разночинцев, а в начале XX-го пропаганда безбожников дошла и до крестьян с рабочими. Какую "свободу веры" завели победившие безбожники, все знают: гонения на христиан в XX-м веке превзошли по своим масштабам и жестокости
