Украинка против Украины полностью

Жалобы и стенания продолжаются: "Ніхто сам собі не пан, бо він немає особистої волі. В часи Мільтона в Англії була особиста неволя, але й на десяту долю не така люта, як тепер у нас, хоч по закону вважалось, що її не повинно бути". Выше говорилось о зарубежных поездках Драгоманова, о поездках родителей Украинки в Париж и о последовавших затем "репрессиях". "Особиста неволя" Украинки проявлялась в поездках в Петербург, Минск, Тарту, Тбилиси, Болгарию, Германию, Австро-Венгрию, Италию, Египет. Многие поездки имели целью лечение. Но не только. Современная исследовательница пишет: "Леся відвідала майже усі найкращі європейські театри, слухала найславетніших музик, була в курсі світових музично-театральних новин" (11, 12). В 1913 году Европу посетило 10 миллионов туристов из Российской империи. Так в "империи зла" обстояло дело с личной свободой.

Но Украинка без зазрения совести продолжала гнуть свое: "Усе оте в купі — неволю слова, науки, віри, зібрань і спілок і особисту неволю — освічені люди звуть політичною неволею (громадською, державною неволею). Вона була в Англії за часів Мільтона, чи єсть вона в Росії, не будемо казати — розумному досить". Такова была ситуация в Англии накануне революции. Такова ситуация в России накануне… Умному достаточно.

"Вернімось же до Мільтона. Чи міг же він терпіти політичну неволю мовчки? Запевне ні, перш усього через те, що у нього було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить не міг промовчувати своїх думок". А может ли Украинка молча терпеть политическую несвободу? Вопрос риторический. Правда, Джон Мильтон был верующим христианином. Но это уже детали.

Франко писал об одной "талантливо задуманной, но слабо исполненной вещи" Украинки: "В поэме "Узник" чересчур густо положены черные краски: муж сидит в тюрьме, жена с ребенком страдают от голода, ростовщик за долг продал последнюю корову" (6). Но как же без этого? Ведь "чересчур густо положенные черные краски" — это фирменный знак Украинки. "Узник" написан в 1889 году, "Адвокат Мартіан" — в 1911 году. Тенденциозными гиперболами переполнено все ее творчество, которое можно поэтому назвать истерически-гиперболическим.

Себя она также воспринимала как узницу. Свое произведение, переданное для публикации во Франции, так и назвала "Голос одной русской узницы". История этой "поэмы в прозе" такова. После смерти Драгоманова Украинка чувствовала отсутствие проводника и писала его жене: "Часом мої мислі заводять мене у такий лабіринт, з якого міг би мене вивести тільки один чоловік, але його вже нема, і сеє нема я чую тепер більш ніж коли. Часто так у ночі сидиш серед того хаосу думок і думаєш: "О, хоч би галюцинація з’явилась!" Я б їй повірила так, як перше люди вірили в дива… І чого се люди так бояться галюцинацій і божевілля? А я часто дорого дала б за них". Но галлюцинации и сумасшествие — это дело наживное. Был бы повод. И он быстро нашелся.