Гей, що то за стуки, і крики, і грюки? То славну нараду скликали десь Круки: Усе Гайвороння злетілось на поле,Щоб радити мудро о пташиній долі.В юрбі вже й піднісся найстарший Кручисько, Підлетів на корчик, вклонився всім низькоІ так ось промовив: «Всесвітла громадо! Із чим ми зібрались на нинішню раду? Чи хочемо, може, кого розбивати?В неволю всю пташу громаду забрати? Ні! Вище нас тутки згромадило діло:Нам жить — так як нині — вже осточортіло. Ми бачимо вічний той розлад у царстві, Недобре нам дієсь... При нашім лицарстві Ми довжні зазнати достатку й поваги,Щоб всі нас боялись, не мали відвагиПомітувать нами... Бо ж, гляньте, що творять Із нами всі Птахи, як мерзко говорять Про нас та й про наші діла незабутні! Так дальше не може, не сміє так бути! Тож радьте, як лихо грізне те убити...»Вкінчив. Круки «Славно!» почали гудіти. І втихло ізнову. На корчик зелений Поскочив референт, бесідник вславлений, На клюв поклав очиці темно-синяві, Папери з-за пазухи вийняв сиваві, Бистренько поглянув на Круків родинуІ так ось промовив: «Панове, без впину Кидають нам Птахи обиди й догани, Верзуть, що ми підлі, злодії, тирани.Ми досить наслухались того усього! Пора нам зібратись до діла нового. Гартуймось при спільній роботі — велика Потреба учити рід пташиний, дикий; Вперед — добрим словом; часами і сльози Потреба вдавати; часами й погрозиНе вадять нічого. Як не помагає, Най пташина шкура вже відповідає. Візьмімо їх кріпко за гордії чуби:Не схочуть послухать, то діждуться згуби». Крик «Славно!» під небо високеє збився. Аж тут і Орел десь нараз появився,А Круки — у ноги! Забули, сердешні,Що жиють Орли ще — сильні, небезпечні.
