– Чуєш, ахроп... ахріноп.... – біс важко зітхнув. – Охрінадіїл чортів! Змінив би вже ім'я своє. Язика зламати можна.
– Архіронадіїл, – без заминки сказав один з ангелів. – Це давнє почесне ім'я. І не треба тут...
Янгола перебив гучний дзвін розбитого скла. Неподалік від них прямо в повітрі немов обвалився скляний дах, з якого випав чоловік похилого віку, плюхнувшись на пісок.
– Ні! Будь ласка! Я не хочу! Не хочу! – кричав він, стоячи на колінах. На його шиї висів такий же пісковий годинник, як у Даніеля. Кулон лопнув і піщинки, висипавшись з нього, створили яскравий смарагдовий вихор навколо старого.
– Ні! Я не хочу туди! Рятуйте! Рятуйте! – благаючий голос зривався на хрип у відчайдушному крику, поки не розчинився в гарячому повітрі лімба. Вихор зник, наче нічого й не було – ні старого, ні криків, ні смарагдового піску.
– Ще один бідолаха поглинений безжальної пусткою, – посміхаючись, сказав Архіронадііл. – Стеж за своїм піском, чернь, інакше спіткає та ж доля.
Даніель посміхнувся.
– Як вважаєш, яка репутація буде у янгола, якому зламав щелепу простий смертний? Зараз ти такий же вразливий, як і я. Але чи такий ти сильний у бійці, як ляпаєш язиком?
– Запитаєш мене про це, коли я вийду з Лімба, – відповів ангел.
– Якщо вийдеш, – поправив його Ден і вони з демоном пішли до входу.
По обидва боки дверей стояли двоє величезних вишибал, зростом близько трьох метрів. З одягу на них були лише просторі чорні суконні штани і накидки без рукавів, що оголюють масивні м'язи, але приховують під капюшоном обличчя. З-за дверей виглянув худий чоловік в червоному фраку на білу сорочку і високому чорному циліндрі.
– Вітаю вас, – сказав він злегка прислужливим тоном. – Пане Алексіос, пане Робер. Раді вас бачити.
– Привіт, Альфреде. Хто це там на сцені? Я очікував побачити Кобейна6 або красуню Емі7.
– Сьогодні день живих, майстер Алексіос. Мертві відпочивають. Доречі, зовсім скоро пан Беннінгтон8 виступить з новою програмою.
– Ми ні за що не пропустимо таку подію.
– Мсьє Робер, змушений попросити у вас плату за вхід, – він простягнув розпростерту долоню.
Ден дістав з кишені монету і поклав в руку Альфреду.
– Проходьте! Гарного відпочинку! Стежте за часом.
У першому залі ігорного дому знаходився невеликий подіум.
Там напівголі красуні радували відвідувачів своїми запальними танцями.
– Мсьє Робер! – вигукнула одна з дівчат, яка стояла біля сцени, ймовірно, очікуючи своєї черги. Вона була лише у спідній білизні червоного кольору, яка підкреслювала білосніжність її шкіри.
Підбігши до Даніеля на тоненьких високих підборах, дівчина повисла у нього на шиї.
– З поверненням! Як же я рада вас бачити! – щебетала вона. – Давно ж вас не було. Прийшли відпочити? Я зараз вільна. Можемо піти до мене.
– Не зараз, Твіті, я тут у справі, – відповів Ден. Потім пробурмотів собі під ніс. – На превеликий жаль.
З почуттям ностальгії він згадав часті візити у «червоні кімнати», які не відвідував вже багато років. Але любимчики дівчаток Меридіана так швидко не забуваються.
– Коли закінчите, я тут. Для вас завжди вільна.
Ден посміхнувся і підмигнув їй.
Дівчата «червоних кімнат» його любили і поважали. Він завжди поводився, як джентльмен по відношенню до них і навіть кілька разів виручав від недоброзичливих гостей.
– От везунчик, – посміхнувся біс. Потім повернувся до барної стійки і голосно сказав. – Мері! Діана! Який же я радий вас бачити, красуні.
Рудоволоса Мері і брюнетка Діана дійсно були красунями і виглядали рокыв на двадцять п'ять при віці в десятки століть.
– Симпатичний лицемір Алексі, – сказала Мері. – Небезпечно тобі знаходитись тут, красунчику.
– Чхати я хотів на небезпеку, крихітко. Хей, бармен, два «Подихи Йошімітсу».
Довговолосий бармен кивнув демону у відповідь.
Побачивши барну стійку, Ден раптово зрозумів, наскільки його долає спрага. З усіма цими подіями він і думати забув про їжу і воду.
– І велику склянку води, будь ласка, – попросив він у бармена.
– Ти прийшов у саме людне місце Лімба заради парочки шотів? – запитала демона Діана.
– Ні. Але це теж важлива причина мого візиту.
– Якщо тебе заженуть у глухий кут, я не зможу тобі нічим допомогти. Навіть на сплату свого боргу. Сподіваюся, ти це розумієш, – сказала Мері.
– Я не збираюся питати з тебе борг, лялечко. Я прийшов з іншого приводу. Є маленька проблемка з деякими пророцтвами.
– З пророцтвами? Що ти маєш на увазі?
– Я, як би це сказати простіше ... схоже, я вплутався у не дуже приємну історію. Ходять чутки, що десяте видіння збувається. І, ймовірно, я в центрі подій.
– Невже серцеїд Алексіос став частиною одного з пророцтв? – запитала Діана.
– Хотів би я, щоб це було також весело, як звучить. Зараз мені терміново потрібно побачити Раматта.
– Його відшукати неважко. Він на своєму улюбленому місці.
– Тоді не будемо тягнути. Часу обмаль, – демон взяв чарці і підніс Дену. – За успіх, брате.
Біля великої синьої штори, що закриває вхід у гральну кімнату, стояв худий сивочолий чоловік з густою білою бородою, що підкреслює чіткі контури витягнутого обличчя.
– Вітаю, Ганс, – звернувся до нього біс.
