Unknown полностью

М а к с. А й Шнайдер — пепеес, хоч і виділовий їхній профспілчанський, вчора після роботи підійшов до мене й каже: «Пробачте, товаришу, що взимку па зборах з формальних причин поганим словом назвав. Немало я передумав за той час».

О л ь к о. Це багато, та це не все, товариші.

Зозуля. Це не все.

М а к с. Говорив з Остапчуком і Брисем. Ввійдуть у комітет.

О л ь к о. Отож, товариші, Макс, Остапчук і Брись у страйковому комітеті. (До Моленди.) Ви, товаришу, підтримуйте ввесь час зв’язок! Говорять Зозуля, Макс.

Зозуля. Тяжко мені перед народом...

О л ь к о. Не вам, товаришу, робітничих очей соро­митись...

М а к с. Так. Не з пепеесів Зозулька.

Олько(до Зозулі). Ви, товаришу, й пункти про­читаєте. Та так міцно, так з цілих грудей, щоб і пепе- есівська братія почула. Може, щось таке теліпнеться у них в нутрі. П’ять пунктів буде всіх:

Но признаємо ніякої знижки!

Моленд а. Не признаємо!

Зозуля. Увага! Товаришу, дальше!

О л ь к о. Домагаємося:

За страйкові дні повної платні!

За страйк щоб па нікому помсти пе було,

інакше вдруге буде страйк!

Припинити дальші скорочення!

М а к с. Так! Дальше!

О л ь к о. Зрівняння платепь поденних із постійни­ми. Це п’ять. І п’ять гасел. Такі:

Звільнити політв’язнів!

М о л е и д а. Висоцького, Єнджика, Плевгана!..

М а к с. Ні! Всіх!

О л ь к о. Геть з наглими судами!

Геть з імперіалістичною війною!

М а к с. Завдамо їм війну!

Олько. Геть з окупацією Західної України!

Хай живе уряд робітничо-селянський!

М о л е н д а. Робіт-нн-чо-се-лян-ський...

Олько. Оце, товариші, п’ять наших пунктів, за кожний пункт зубами й пазурами!

Зозуля(впівголоса лічить). Не признаємо ніякої знижки. За страйкові дні повна платня. За страйк щоб на нікому... звільнити політв’язнів... І уряд... уряд робітни­чо-селянський...

Моле н д а. Піде великий шум поміж народом.

М а к с. Давно пора! На тижні інженер проговорився, знов скорочуватимуть незабаром. І так уже нашим бра­том без праці хоч вулиці брукуй.

М о л е н д а. Піде великий шум...

Зозуля. Головне те, щоб витримати. Щоб витри­мати, коли б навіть кров очі заливала.

О л ь к о. Так мусить бути!

Моле п да.Так мусить бути — велику годину...

Завіса

У К і н а ш і в.

Кінаш, Ти певен, що це мати була?

Ю л ь к о. Я завжди впізнаю її. Йшла вона в своєму капелюсі зі сливками і в сукні, що її на похогон зшила.

Кінаш. Чого ж її досі нема тут?

Юлько. Мабуть, викликав хтось...

Кінаш. Снідавський?

Юлько. Або дигектог, або Снідавський. Щоб не- потхібно тільки на догогу г-гоші витхачала. Все одно не поможе. Туди сьогодні не вехтають.

Кінаш. Снідавський не тратить надії...

Пауза.

Юлько. Коли б побачив її, втхатив би напевне.