Unknown полностью

Снідавський. Це були наші останні дні. Вас, пане Кінаш, у жовтні арештували?

Кінаш. Так, у жовтпі.

Снідавський. У жовтні ж її я вже востаннє бачив. А ви — не зустрічалися більше?

К і и а ш. У тюрмі?

Снідавський. Ви від осені вже на волі, пане Кінаш.

Кінаш. Ні, не зустрічав її.

Снідавський. Навіть на думку не прийшло зу­стрінутись більше? Ви ж — кохали її, пане Кіпаш.

Кінаш. Залишіть це!

Снідавський. Не можу залишити цього, пане Кінаш.

Кінаш. Ви, може, тому й вистоювали тут під вікном?

Спідавський. Тому й вистоював, пане Кінаш. Ко­ли тільки охопила туга, я йшов сюди, блукав біля вашої хати, і, бувало, загляну у вікно — кожний раз даремно, її не було.

К і н а ш. її не було... її й пе буде вже.

Снідавський. Не живе?

Пауза.

Кіпаш. Для вас, професоре, вона давно перестала жити.

С її і д а в с ь к ц й. Ви в цьому свято переконані, па­не Кіпаш?

К і н а ш. Так, я певен цього.

Снідавський. Така сила її любові до вас?

К і н а ш. Різна буває любов... А втім, чого вам тре­ба від мене?

С н і д а в с ь к и й. Я мушу її побачити.

К і н а ш. Мабуть, не побачите її.

Снідавський. Тому, що це від вас залежить. Не так?

К і н а їй. Може, й тому, і я не знаю, навіщо ця наша розмова. Мені й так говорити важко, професоре.

Снідавський. Я чув, ви поважно хворі і саме тому не забувайте, що вона залишиться тоді зовсім са­ма. В найкращому випадку залишиться самітна жінка, що найкращі літа свої пережила життям вічно гоненої тварини. Це ж довго не може тривати, пане Кінаш.

К і н а ш. До свого часу потриває.

Снідавський. Я люблю її, пане Кінаш, може, більше люблю її, аніж колись. Я, пане Кінаш, тепер тільки нею живу, тільки нею одною, про неї тільки й думаю, про таку, якою бачив її востаннє, хоч, може, зараз вона і не така вже. Так, це можливо, пане Кінаш. Та я бачу також, що її неминуче чекає тюрма, а потім ліжко і недовгий світ за вікном. Ви ніколи не подумали про це?

Кінаш. Думав про це.

Снідавський. А про те, щоб рятувати її, поки ще час, про те не подумали?

Кінаш. Говоріть ясніше.

Снідавський. Вам усі ваші дивні стежки відомі, ви одні можете знайти її, а коли знайдете, визволіть її. Вона ж дарувала вам три свої найкращі роки й заслу­жила на те, пане Кінаш. Річ не в мені тут, вірте, не в мені, хоч, признаюся, лишилася ще іскра надії. Хай тільки приїде, не муситиме й бачити мене. Я глибоко вірю у вашу любов до неї і тому ще ранньою весною замовив у моєї сестри кімнату для неї, кімнату, що з неї вікна у квітник. Я для неї навіть рожі насадити звелів, така глибока віра моя була, що вона повернеться.