Unknown полностью

Ти мовчиш, голубе, і я знаю тепер, ти мовчатимеш далі, як мовчиш і як мовчать усі ті, безсердечні й зимні. А здається, слово тільки б одне, слово, що врятувало б людину... А ти мовчиш, голубе. Прощай, Юльку Поля­чок, прощай, поганий учню, мабуть, побачилися з то­бою востаннє. Піду сам вашими шляхами й, може, зна­йду хоч слід, щоб міг цілувати хоч слід її. Прощай, зим­ний, безсердечний голубе...

Відчиняє двері, затримується в них, у той момепт поліцаї

ведуть коридором повз келію А п и у.

Анна!..

Анна затрималась на мент і далі пішла.

Одного слова не промовила до мене, голубе!.. І не всміх­нулася навіть. Пройшла і пішла, як проходить мимо ме­не життя. Непотрібно зів’януть під вікном її рожі. Не­потрібні більше, непотрібні...

З коридора чути різкий алярмовий дзвінок і голос: «Пого-

тівля».

Юлько. Темно... темумай... етемон... тетмека... от­метен...

Завіса

Перед тартачною брамою. Ліворуч на горбку місто, праворуч

оболоння й ріка. Народу зібралося багато. У товпі чимало

жінок. Стоять здебільшого гуртами.

Безробітний Крупка. От тобі, Хомо, й сон­це! Котиться воно по синьому, зеленить і гріє, скину­ти б, Хомо, шмаття всеньке, лягти на мураві, скупатися в річці і так часу доба у добу, та не так воно, Хомо, не хочеться, Хомо, ні мурави, пі річки, нічого тобі не хочеться, тільки попід серцем неспокій плазує і разом з дітворою кричить: жерти, жерти, жерти! Холера ти, сонце, холера, холера!

Гурт зводить голови на сонце. Пауза.

Хома. І одна тільки на небі хмарка, як піна з білка.

Один з гурту. Такі самі сліди лишала колись шраппелька.

Пауза.

Хома. Щось надто незрозуміла вона, тиша оця. Не­спокійні часи, а тиша... боже, яка тиша!

Другий. Ану, попробуй, Хомо! Одну шрапнельну в реєстрацію, щоб допомог не крали, другу па староство, третю... знав би ти, куди шпурнути третю, п’яту і десяту, любий Хомо, га?

Крупка. За той час зносимось, як старі підошви.

Третій з гурту(з запалом). А й можна би, можна би шрапнеллю і гранатою, як і по тому боці бу­ли зробили, тільки треба во-во... (Підносить п’ястук до сонця.)

Четвертий з гурту. Ну, ну?

Третій розгублено поглянув па нього і розпяв п’ястука.

П’ятий з гурту. Десять пальців усього...

Пауза.

Крупка. Холера ти, сонце!..

Другий з гурту. Крупці кашки не даєш, щоб черевцем па мураві розпластатись сил стало. Ох, хоробо Крупка.

Крупка збентежений почісує лисицу.

X о м а. Незрозуміла тиша. В такій тиші живцем зогниєш, коли раніше не затопчуть. І ніякого права нема більше на них.

Шостий з гурту. Комітет і то замкнули. Чор­ти б їх...

Третій з гурту. Чорти б нас!.. Трьох, чотирьох • замкнули б. А всіх, ану, нехай всіх!..

Сьомий з гурту. Думали — налякаємось, страйк зліквідуємо, кроликами ляжемо, тепер, тепер?! Го-о!

У місті вежа вдарила шість — і все замовкло. Широко відчи- нилась брама тартака.

Юрба. А-а-а!