Unknown полностью

Микола. Я вже снідав. А втім, дай кухлик молока. Як там? Сіють уже? Не знаєш?

Параска(подає йому молоко). Тільки-но вийшли сіяти.

Микола(п’є стоячи). Гаряче!

Параска(притулилася до нього й повільно гризе бублик). А ти, вуйку, дмухай, то буде холодне.

Штефап наливає й собі та п’є в кутку, заїдаючп хлібом.

М и к о л а. Не гаразд. У Матківцях, в колгоспі, ще вчора скінчили сівбу. А як озимі підживили! Вісім тонн гною на гектар. Краса! А у нас біс знає, що таке починає діятись. Насіння давно вже прояровизоване, ще місяць тому навчив їх протруювати зерно формаліном. Невже старий Негрич не потягне?

О. 10 л і я її. Я — православний священик. Як вам ві­домо, три роки тому я повернувся до віри моїх предків...

Микола(бурмоче). А ви краще поверніться лицем до віри ваших сучасників... Тоді, замість морочити людям голови цим своїм дзвоном...

О. Юліян Сз гримасою болю на лиці). Це не буде мій дзвін. Це буде н а ні дзвін, лункий голос загального миру між людьми і божої ласки.

Микола. Загального миру, кажете? Трохи поспіши­ли. (Швидко підійшов до стіни й зняв свій капелюх.) Учора ввечері наймирніша під сонцем людина — дільнич- пий агроном Микола Воркалюк їхав собі спокійно За- вадівським лісом, коли враз хтось стрельнув із гуща­вини, і — подивіться: якби куля пролетіла на п’ять мі­ліметрів нижче... Параска не дістала б сьогодні свого бублика.

О. Юліян. Я хочу вірити, що рука вбивці затрем­тіла.

Вбігає захеканий листопоша Федір Квітка, смаглявий брюнет сорока з лишнім років. Його обличчя — то суцільна гущавина, з якої визирають карі рухливі очі та широкий кир­патий ніс. Скуйовджену чуприну вкриває капелюх, що нага­дує дзвін з підпиляним дном. Одягнений Федір у кептар і короткий петек наопашки, зелепе військово галіфе, залатано відсерединп білою повстю, та постоли. Під петеком величезна шкіряна торба, повна газет. Федір — невеличкого росту. Коли швидко йде, шкутильгає.

Федір. Слава Йсу! Такого ще й світ не бачив!.. Хри- сте-боже! (Захлопнув за собою двері й побіг до вікна.)

Пауза.

Ш т е ф а п. Ти що, Федоре, зовсім уже здурів?

Федір дивиться у вікно. Параска підходить до дверей.

Федір(підбігає до неї). Крий мати божа! Не одчи­няй!

Микола. Що там? Гнався за вами хтось?

Федір. Може, й гнався, не знаю. А Сидорчакову телицю трохи не на моїх очах розтерзав...

О. 10 л і я н. Невже вовк?

Федір. Гірше!..

Штефан.Хоч би моргнув брехач! (Плюнув спере­сердя.)

Федір(закукурічився). Хто? Я брехач? Бодай я ско­нав, як не бачив на власні очі! Як не вискочить з віль­шини, як не кинеться на телицю, а сіячі й музиканти врозтіч — хто куди! Сам бачив! Сам чув! Великий, страш­ний, їв Сидорчакову телицю й нявкав.

Микола(сердито). Хто? Кіт?