В сусідньому селі задзвонили на вечірню. Рвучкий ві­тер зашарудів у вікнах і квітах, рвучкий вітер розколи­вав полум’я надмогильних смолоскипів, і здавалося, що вони — символ чеських сердець, в яких розпалився вогонь торжества, визвольна буря зі Сходу. Та сама, що замість слів «Правда переможе» дала змогу чехам написати на своїх прапорах горде «Правда перемогла».

ПОКАЛІЧЕНА КРАЇНА

Якщо не рахувати зруйнованої гітлерівцями ратуші XIV століття, кількох десятків розбитих будинків і по­шкодженого бомбами Національного музею, пожежа вій­ни пощадила Прагу. Чепурно одягнені дівчата, весела го­мінка юрба, що вечорами заповнює тротуари залитого світлом сотень ламп Вацлавського наместя, музика, яка лунає в незліченних кафе,— все це створює у вас вра­ження, начебто ураган війни зачепив лише краєм крила столицю чехів і словаків. Насправді ж, досить нам зайти хоча б у перше-ліпше кафе і ви переконаєтесь, що це зов­сім не так. В одному з кращих кафе Праги, де щовечора можна почути концерт жіночого оркестру Марії Голецо- вої, вам п°ДаДУть лимонад з сахарином або ж ячмінну каву з тим же сахарином. І це в країні, яка славилась ко­лись своїми плантаціями цукрових буряків і прекрасно обладнаними цукроварнями.

Чехословаччина— це найнещадпіше пограбована нім­цями країна в усій Центральній Європі. Тут було запро­ваджено карткову систему ще тоді, коли в Європі про війну тільки говорили. За 6 років окупації ця невеличка, але багата держава цілком розграбована. Чудесну морав­ську пшеницю чехи лише сіяли: збирали її німці, про­даючи потім чехам хліб з суміші висівок і тирси. Чеські цукрові заводи працювали на повний хід, однак цукор за­бирали німці, великодушно залишаючи чехам за вагон цукру 1 кілограм сахарину. Національна страва чехів — гуска — попливла також на річку Шпрее. Її ціна в останньому році окупації дійшла до 10 000 марок (2000 крб.), тобто до однорічного заробітку середнього службовця.

; Чехословацька текстильна промисловість займала ра­ніше третє місце в Європі. Нині вона не займає ніякого місця, німці попросту ліквідували її. Вони повивозили до Німеччини устаткування, а на його місце поставили вер­стати для виробництва озброєння і боєприпасів. Нарешті, вони призвели до того, що єдиним продуктом, доступним для жителя «протекторату», стала зубна паста.

ТІ, ЩО ЖЕРТВОЮ ПАЛИ

Та це все справи скоромппущі, поправимі. Сьогорічні хліба зеленіють уже для чехів, цей роботящий народ зу­міє також в короткий строк відбудувати свою промисло­вість. Трагедія починається з людей, з тих, які не повер­нулися ні з тюрем, ні з концтаборів. Лідіце було тільки епізодом, потрясаючим, але епізодом. Серед багатьох ти­сяч розстріляних, замучених знаходимо імена, відомі да­леко поза межами Чехії і Словаччини. Згасили гестапів­ські кулі полум’яне серце поета Владислава Ванчури *, вмер у концтаборі за 3 тижні перед визволенням письмен­ник Йосиф Чапек, брат покійного Карела. Загинув мученицькою смертю професор Празького університету Иосиф Марді, розплатився своїм життям проф. Йосиф Пата, поліг смертю хоробрих разом із своїми студентами Доцент Йосиф Матоушек.

Був час, особливо після вбивства гітлерівського наміс­ника Гейдріха, коли празьке радіо передавало безконечні списки страчених чехів і словаків. Якщо ви будете свід­ками непримиренної фанатичної ненависті Чехії до нім­ців, то пе забувайте — чехи з величезною увагою слуха­ли ті страхітливі радіопередачі. А цей парод уміє все, крім одного. Він не вміє ні забувати, ні прощати.

ПОСЛІДЬ

Масові страти чехословацьких патріотів відбувалися в подвір’ї празької тюрми, на так званій «Панкратці». Сьогодні ця тюрма налічує кілька сот «жителів», що че­кають на суд. Це колишні «міністри протекторату», всі­лякі СС — обергрупенфюрери, гестапівці і просто зрад­ники. Серед них окреме місце займають так звані колабо­ранти, тобто чехи, які з різних причин — здебільшого шкурного характеру — були на послугах в окупанта.

Колаборант — це зілля, коріння якого сягає в минуле, в часи австро-угорської монархії. Типовими представни­ками цієї ганебної породи були «президент» Гаха і «мі­ністр протекторату» Моравец. Обидва вони займали ко­лись значне місце на ієрархічній драбині австрійської ці­сарської бюрократії, і вони з легким серцем поміняли свободу своєї країни па позолочене гітлерівське ярмо, ставши згодом правою рукою гестапо.

Серед колаборантів були й такі, що вважали «спів­працю» з окупантом за єдиний шлях до врятування... чеського народу, зокрема його інтелігенції.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже