Явні невдачі нормалізаційної політики ставить керівництво УНДО в щораз складніше становище. Загальне невдоволення українського суспільства особливо зросло у зв’язку з поновленням колонізаційних планів. Адже гасло колонізації лунає сьогодні в устах польського націоналізму всіх різновидів — від ендеків аж до санації. І навіть упдовськпй поміщик п. Луцький скаржився в сенаті 14 грудня 1936 року (цитуємо за «Ділом», № 285):
«Але найбільш жахливим є те, що зараз робить мінЬ стерство рільництва. Загальновідомим є перенаселення нашого села. Отже, гасло, яке чує сьогодні наш селянин з уст старости і читає в пресі про те, що жодної п’яді землі не можна при парцеляції віддати в руки пашого селянина, який віками працює на тій землі,— гасло це створює умови, що загрожують цілковитою втратою всього, що було нами взаємно досягнено в справі нормалізації».
А за кілька днів до цього «Діло» писало (№ 279) про колонізаційну політику, що саме під час нормалізації «з боку уряду вживаються такі заходи, які спрямовані проти фізичного існування прошарку українського селянства».
Розбіжності, що виникли з цього приводу серед ундов- ських керівників, призвели до того, що центральний орган партії «Діло» змушений був публічно зняти з себе відповідальність за політику Центрального комітету і представників УНДО в сеймі та сенаті». «Діло» воліє сьогодні не визнавати себе офіційним органом УНДО. Більш того, ходять чутки, начебто українське парламентарне представництво, яке складається з провідних ундовців, повинно бути відокремлене від УНДО для того, щоб звільнити партію від відповідальності перед суспільством за політику в парламентарних колах. Бо завдяки цій політиці УНДО все більш виразно постає перед суспільством як «партія послуху та поклоніння» (визначення «Діла»). Тому деякі керівники, розчаровані в санаційних опікунах і налякані жалюгідними наслідками нормалізації, вимагають більш опозиційного стилю виступів у парламенті, па мітингах і пресі, щоб підправити захитане довір’я населення до УНДО. Так слід розуміти «бунт» редакції «Діла» і гостріший тон його статей. Так треба розуміти гостріший тон виступів у парламенті та на мітингах. Так треба розуміти голосування проти бюджету міністерства рільництва.
Але тільки т а к. Бо «бунтівники» виразно заявляють, що вони за політику нормалізації, за співпрацю з санацією. «Діло» в своїй статті від 1.ХІІ 1936 р., в якій відмовляє в послуху Центральному комітетові, спеціально застерегло й підкреслило, що й надалі підтримує нормалізацію, хоча не погоджується схвалити всі конкретні заходи керівництва. Пізніше в тому самому «Ділі» ми читали, що політика нормалізації розрахована на довгі роки,—м о ж е, на століття (!).
Така позиція «збунтованих» не відрізняється від позиції парламентарної групи, від імені якої сенатор Луцький висловився в цитованій вже промові:
«Ми не маємо наміру змінювати лінію нашої політики. Політична платформа, яку ми проголошуємо, не може змінюватися кожного дня...»
В довгому переліку заслуг УНДО щодо санації «Діло» згадує, що вже 6 лютого 1935 року в попередньому сеймі тодішній вождь партії д-р Дмитро Левицький:
«З усіма крапками над «і» говорив про спільну платформу співпраці — широку платформу спільної історичної місії на Сході Європ и». І саме ця платформа, військовий гітлерівський зміст якої викрив тоді ж із сеймової трибуни представник ППС, стала основою нор- малізаційного пакту!
Вона лишилась і лишається надалі спільною платформою всіх керівників УНДО — і тих, хто укладав нормалі- заційний пакт, і тих, хто сьогодні намагається зняти з себе відповідальність за скомпрометовану і компрометуючу політику «послуху та поклоніння». Цієї політики «Діло» не засуджувало і не засуджує. Залишається воно і надалі найбільш важливим органом українського гітлеризму. Залишається провісником нашої закордонної політики.
В цих питаннях в керівництві УНДО немає розбіжностей. Немає їх також в принципі між УНДО і конкурентним гітлерівським «Фронтом народної єдності» * пана Па- ліїва, який в основних політичних питаннях займає ту саму позицію, що й керівництво УНДО.
Гітлерівський, погромно-антисемітський фашизм у внутрішній політиці, гітлерівський хрестовий похід на Схід у зовнішній політиці є програмою пана Палії- ва. Всі відгалуження української реакції, і УНДО, і па- ліївці, і ОУН, поставили всупереч інтересам народу на карту міжнародного фашизму і війни, нерозривно об’єднались із запеклими ворогами свободи народів.