Без сумніву, польська демократія мала не один гріх перед національними меншостями — тоді, коли користувалась великим впливом у вирішенні державних справ. Гріхи ті суворо над нею помстилпся. Старе не повернеться. Польська демократія з усією відвертістю заявляє, що не думає повертатись до передтравневої системи, за якою аж ніяк не тужить український народ. Польська демократія не повторить гріхів колонізації, двомовності, відмови заснування українського університету — гріхів, внаслідок яких сьогодні виникає лемківський буквар, фабрикується гуцульський «народ» та «шляхта» на Прикарпатті. Демократичні сили в українському суспільстві, зрозуміло, хочуть одержати вичерпну відповідь па всі питання, які хвилюють українців. Таку відповідь повинен одержати український народ від польської демократії. З другого боку, обов’язком чесних сил в українському національному таборі є підтримка демократичної боротьби за політичну свободу в усій державі, за розпуск теперішнього сейму, за нові справедливі вибори на основі демократичної виборчої системи. А також — підтримка мирних спроб польської демократії, що для українців означає нещадну боротьбу з воєнно-інтервенційною гітлерівською агентурою (чи Петлюр о-гітлерівською), прихованою в керівних колах реакційних партій та в редакціях фашистських газет.
Майбутнє українців у Польщі тісно пов’язане з перемогою демократії. -
ТВОРЧИЙ ПОРИВ
— Не журися, Фримо, все ще буде гаразд!
Але Фрима мусила журитися: така була її вдача. Вона з журби навіть посуд забувала помити, і весь день в неї нестерпно боліла голова.
Коли Герцель Шехтер вертався увечері додому, його дружина і синок вже спали. Помітивши щільно затулені вікна, він ще раз заходив у передню і старанно перевіряв замок своєї власної конструкції. Хоч ходив навшпиньки, кроки його будили Фриму. В її заволочених слізьми очах було німе запитання.
— Не журися, Фримо,— повторював свою пісеньку.— Не знайшов сьогодні нічого — знайду завтра. На сьогоднішньому дні історія мого життя не кінчається.
А потім запитував:
— Знову хтось у кухні почує?
— Егеж. Там маєш хліб і огірки, тільки дивись — не збуди його! Три ночі не спав бідолаха.
— Є ще хліб і огірки! І не сором тобі плакати, Фримо?
Герцель йшов у кухню, нишпорив по горшках, а коли вже збирався виходити, з-під перини виринала вся в пір’ї голова підпільника.
— Хочете попоїсти, невідомий товаришу? Чим хата багата...
— Спасибі, я вже повечеряв,— відповідав, широко позіхаючи, підпільник. Тоді господар квартири вмощувався на краю ліжка, жував огірок і запитував гостя — тридцять п’ятого вже з тих, що їх у себе переховував, чи скоро буде революція. На це діставав відповідь, що все залежить від об’єктивних умов. Потім Герцель вертався до кімнати, виймав із-за шафи великий рулон паперу, висипав з кишені на стіл залишки тютюну і брався за роботу.
Тільки тепер, коли все навколо спало, душа мрійника розправляла вітрила. З ліній, що їх обережно і вдумливо 208
виводила на папері рука Герцеля, поступово виростали найновіші Герцелевої конструкції дирижаблі, літаки, танки. Очі його пекло, голову хилило до сну, але Герцель не здавався. З упертістю фанатика він втілював у форму ідеї, народжені в його невтомному мозку безсонними ночами. Як починало благословлятися на світ, Герцель рисував на готовому проекті малу п’ятикутну зірку, старанно обв’язував рулон шнурком, ховав його за шафою, а потім засипав коротким і тривожним сном.
Герцель Шехтер мав ще одну слабість — сина. Діставши згодом посаду помічника бухгалтера в якомусь невеличкому підприємстві, він насамперед подумав про свого Сюню, що його невідомо чому назвали люди Ієронімом. Ієронім мав 11 років, і треба було віддати його до гімназії. Крім того, він дуже любив музику.
— Завтра куплю тобі скрипку, а за тиждень запишу тебе до гімназії,— сказав Герцель синові.— Дешева це буде скрипка, і я не знаю, чи вона за місяць-два зовсім не розлетиться, як не знаю, чи до того часу не виженуть тебе з гімназії за невнесення плати. Але чого нам журитися, що буде за два місяці? Ого-го, до того часу!..
І другого дня увечері Ієронім водив уже смичком по струнах. А коли на валах позолотіли каштани, Герцель, проходжуючись з сином по ринку, зупинився перед одним старим будинком і вказуючи пальцем на венеціанського лева, що з книжкою в лапі закам’янів над брамою, сказав:
— Прочитай, Ієроніме, що в цій левиній книзі написано!
— Пакс тібі, Марце, євангеліста меус. Діксіт10. 1600,— прочитав жваво хлопець. Та Герцель хотів, щоб і прохожі знали, як чудово читає його син по-латинськи.
— Я не чую, повтори ще раз, але голосно!
Ієронім повторив другий раз і третій.
— Чудово, так чудово, що не можна краще! — вигукнув із задоволенням Герцель.— Куплю тобі за це шоколадку!
Та в дверях крамниці він пригадав, що кишені його порожні.
— Ні, не куплю тобі шоколадку,— сказав флегматично.— Шоколад замулює дітям шлунок.