- Як бачите, тут її теж немає. Якщо не вірите можете самі в цьому переконатися, - запропонував Террі та вставши зі стогу протягнув мені руку допомагаючи піднятися.
Розгніваний чоловік, тикнув смолоскип жінці що його супроводжувала, скоріше за все дружині, та почав розкидати солому.
- Нема!
- Ми вам про це одразу сказали.
- Що ви з нею зробили?! Зізнавайтесь нелюдські виродки!
Ось тут він палку перегнув й в мене одразу ж відріс хвіст, котрим я почала погрожуючи розмахувати зі сторони в сторону. Навіть, що потім знов буде потрібно одяг ладнати мене не зупинило. Ох, не зберегти мені цю таємницю. Не зберегти.
- Ми. Вашу. Доньку. Не чіпали. Й бачили. Усього. Один. Раз. Коли. Вона. Приносила їжу. Все. Більше. Сюди. Вона. Не заходила.
Відокремлювала кожне слово. За час мандрування, як нас з Атарільдо тільки не називали, але чогось слова саме цього мужлана в мене викликали таку реакцію. Захотілося не лише щоб він забрав назад свої слова, а й удавився ними. Мабуть, через емпатію передалась його агресія. Не знаю чим би все скінчилося, якби в мою долонь не встромилися мої ж пазурі. Це трохи допомогло охолодити запал та голів відривати більше не хотілося. Так і до повної трансформації не довго.
- Геть! Забирайтесь звідси! Негайно! - продовжував кричати господар, навіть не підозрюючи, в якій небезпеці він перебуває.
- Добре, ми їдемо, - погодився Террі та почав займатися кіньми. Я тим часом почала збирати наші речі, в які ми були загорнуті, як у кокон, щоб не змерзнути.
Сніг більше не йшов. Хмари розійшлися, дозволяючи добре роздивитися зірки та майже повний супутник, що світив досить яскраво, щоб продовжити шлях.
- Проте зекономили один ассім, - пробуркотіла я. - Як вважаєш, куди пішла його донька?
- Хотілося б вірити, що втекла на побачення зі своїм коханцем. Але це не так, - відповів Террі.
- Не так? Ти знов щось знаєш та від мене переховуєш?
- Ні. Он бачиш на снігу відбитки підошви? Якщо проїхати за ними, то дізнаємося куди вона поділася.
- Це нам по дорозі, - подивившись на компас упевнилась я.
- Тоді поїхали. Але не дуже поспішай. Не подобається мені ця діваха.
Дівчина з дому пішла сама, але невдовзі її хтось зустрів й далі вони вже пішли вдвох. Через деякий час сліди привели нас до невеликого гаю, де за деревами виднілось вогнище. А ще мого носа торгнувся сморід обгорілої плоті. Ми з Террі ризикнули підійти ближче. Дівчина, в компанії ще п'ятьох жінок, стояла навколо вогнища, на якому догорали чиїсь залишки. Та це не все. Вся шестірка голосно й пронизливо читала щось схоже на заклинання на незнайомій мені мові. Як тільки розібралися з письмом, Террі почав вчити мене ельфійській, тому була впевнена, що заклинання читалось не на ній.
- Темні відьми, - пошепки сказав Атарільдо, - ходімо звідси. Тут наша поміч вже не знадобиться.
Й ми пішли. Тихенько, навіть сніг не скрипів, хоча жінки так були зосередженні на ритуалі, що, мабуть не помітили б й лавину.
- Темні відьми, - знов повторив Террі, коли ми вже їхали по шляху, - дуже рідкісне явище в цій частині світу. Їх майже всіх переловили інквізитори одразу після закінчення війни. Їх навчання під забороною смерті. Ми зараз бачили обряд збільшення сили, а точніше його завершення. Частину де жертва була ще жива, а її кров пили, ми пропустили.
- То був розумний?
- Цього разу ні. Якась худоба. Але не виключно, що іншого разу буде розумний.
- Нащо вони це роблять?
- Щоб збільшити свою силу. Це як наркотик, один раз спробував та більше не можеш відмовитись.
- Жах. А існують світлі відьми?
- Ні, існують просто відьми. Вони навіть навчаються в школі магії, передаючи перевагу таким дисциплінам як травництво, знахарство, зіллєваріння та зцілення. Хоча іноді світлими називають відьом які звертаються за силою до богів.
- А до кого звертаються темні?
- До, - почав ельф і замовкнув, - навіть не знаю як пояснити. Ніколи цим питання не цікавився, а схоже даремно. Вони звертаються до темних сил, тих, що приносять безлад та біду в наш світ. До демонів. Як буде час я розповім тобі про місцеву релігію, може вдасться внести ясність. Бо ми, ельфи, віримо зовсім в інше, не дивлячись на те, що мешкаємо в цьому світі не одну тисячу років. Я ось про що думаю: про цих відьом потрібно розповісти першому зустрічному законнику. Того навіть не знаю як діяти, щоб не привернути до себе зайвої уваги.
- Я знаю.
- Й як?
- Ми напишемо листа до ерла Геннорга, а вже він хай розбирається з цим усім.
- А як ти той лист збираєшся йому відправити?
- В Норгерді в нього є будинок, а там завжди мешкає прислуга яка постійно тримає зв'язок з господарем. Ось вони листа передадуть.
- Так просто? Повіривши на слово? Й звідки ти знаєш про маєток?
- Хелм розповів. А ще він розповів, що потрібно робити, якщо знадобиться допомога. Потрібно лише сказати пароль.
- Схоже не даремно ти з ним стільки теревенила.
- Отож.
- Тоді так і зробимо. Якщо звісно раніше не випаде нагода.
- А Фрося не втече з дому.
Зійшовшись на цьому, ми продовжили шлях.
Але злогоди на цьому в цю ніч не закінчились.