- Для початку спробуйте завітати до “Дикого Кабана”. Він буде самим ближнім до школи. Але попереджаю, там може не бути вільних кімнат. Ще є “Червоне Яблуко”. Там дорожче, але також не далеко. Орієнтиром, щоб їх знайти є сама школа. Як вийдете з вежі покрутіть головою та побачите височезний шпиль, то вони і є, так що не заблукаєте. А вже ближче до неї запитаєте про гостьові будинки.
- Дякую. До побачення.
- До побачення. Й нехай щастить в новому місті.
***
Маг-Рівік відрізнявся від Дорима, і водночас нагадував. Ті ж нерівні вулиці, засипані снігом. Ті ж самі невисокі будинки. Але все-таки він був іншим. Магія відчувалася тут скрізь. У вивісках. У снігових скульптурах. В будинках. В повітрі. Її зерна були повсюди.
Та, пам’ятаючи, що зимовий день короткий, вирішила спочатку знайти гостьовий будинок, а вже потім розглядувати місто в якому мені належало жити не один рік.
Спочатку дійшла до “Дикого Кабана”, але там як й попереджували вільних кімнат не було. Мені звісно запропонували підселити до когось, але я відмовилась, пам’ятаючи, що вночі могла частково або повністю перетворитися. Поки мені не вдавалося контролювати другу іпостась у несвідомому стані.
У “Червоному Яблуку” вільні були кімнати. Точніше, одна. З величезним ліжком, явно не для сну. Але вибрати було ні з чого, а шукати третій варіант вже було відверто лінь.
Скориставшись тим, що у мене були гроші, я замовила гарячу ванну та вечерю прямо в кімнату.
Кухня рясніла морепродуктами, що безсумнівно, мені подобалось. А спільно з гарячою ванною, дало розслаблюючий ефект, й я нарешті заспокоїлась. Я не маленька, домашня дівчина. Я дракон. Хижак. Великий та небезпечний. Впораюсь.
Перевіривши Діра, перш ніж лягти спати, та переконатися, що він чистий, нагодований й добре влаштований, повернулася до своєї кімнати.
Прокинулась ще до світанку від відчуття дискомфорту. Розібравшись з причиною, повернулася до “людського” вигляду. Мабуть, не марно, не стала відмовлятися від такого зручного ліжка, якій зміг розмістити, хоч й маленького, але дракона.
Переконавшись, що нічого не пошкоджено, вирішила ще полежати, розвалившись “зірочкою”, та на довго мене не вистачало. Спрага дій перемогла.
Впоравшись з ранковим ритуалом частоти, я попрямувала вниз, де була розташована їдальня.
Щось це мені нагадало...
Порожні столики, відсутність власника. Ось тільки це був не Дорим.
Сумно посміхнувшись спогадам, я сіла за один зі столиків біля вікна, в очікувані, коли з’явився хтось із працівників цього закладу.
- Ви рано! - вигукнула дівчина в білому фартусі та хустині на голові. - У нас ще сніданок не готовий. Лише хліб поставили в печі.
- А вчорашній залишився? - запитала я.
- Так, але...
- От і чудово. Принесіть його. Тільки перед цим наріжте тонкими шматочками та обсмажте на олії. А сир, шинка є? Теж несіть. А є у вас трав'яний чай?
- Є. А також є чайний лист, - гордо заявила працівниця.
- Тоді його й заваріть. Буду дуже вдячна.
- Зараз принесу.
Замовлення довелося чекати трохи більше, ніж очікувалося, але воно того було варте. Окрім того, що я замовила, мені принесли варені яйця та смажену кров'яну ковбасу. А також креманку з вишневим варенням до гарячого чаю. Як сказала господиня, компенсація за те, що не змогла вчасно забезпечити сніданок, включений до виплати проживання.
***
Школу знайшла швидко, але, на жаль, сьогодні був вихідний день. Охоронець на вході порадив завітати завтра о восьмій ранку. Подякувавши, відправилась досліджувати місто, яке вчора не встигла добре дослідити. А досліджувати було що.
Трохи поблукавши, я вийшла в торговельний район, розташований буквально у двох кроків від школи. І вже там, з відкритим ротом, дивилась на крамниці артефактів, зілля, книг, зброї, посуду та багато іншого
Чесно кажучи, я вперше в цьому світі бачила книги у продажу. Здебільшого це були мемуари, балади чи романи. Але я помітила кілька довідників з трав та одну, тонку по одній із місцевих рас. Я не змогла втриматись й негайно купила їх, раптом стануть у нагоді. А якщо ні, то вони покладуть початок колекції непотрібних книг.
В рядах де продавали готовий одяг, теж не стрималась. Одяг перевертнів був звісно зручним, але я вирішила його зберегти для довгих подорожей. А у звичайні дні згодиться й звичайний одяг. Льняні, світлі сорочки, темних кольорів вовняні штани, спідниці та туніки. В цьому належало ходити до школи. А от дві оксамитові сукні, одна кольору червоного вина, а інша смарагдова, були святкові та мали прикраси зі сріблятсого мережива та вишивки з дрібними камінцями. В них я відчула себе справжньою красунею.
Останньою покупкою на сьогодні було в планах взуття, але на мою ногу у чоботаря не було. Знявши з моєї ноги мірки, чоловік пообіцяв за три дні пошити мені черевики більш придатні до міста.
Вирішивши що сьогодні з покупками досить, повернулася до гостьового будинку, де зручно вмостившись з книжкою, почала вдосконалювати свою навичку читання.