- Так. Дивна тоді була подорож. До речі, ми тебе по всій школі шукаємо, а ти вже тут.
- А нащо я вам здалась?
- На впізнання! Чи тих ми знайшли, чи ні. Ходімо. Твого друга як знайдуть, також приведуть.
- Террі тут не має.
- А де ти його загубила?
- Він в Енаріоні. Вдома.
Сказала, і так в серці від туги защемило. Хоча я раз на тиждень отримувала від ельфа листа, все одно за ним сумувала.
- Тоді доведеться тобі самій з цим розбиратися. Твоя подружка з тобою піде?
- Так, звісно, - підтвердила соліенка. – Не тут же стирчати, час витрачати?
- Яка бойова. Мені подобається. Не заміжня випадково? Ні. То й добре. Ходімо за мною.
Хелм повів нас до таверни “Золота Качка”. Від згадки про цей заклад я аж скрипнула зубами.
Всередині знов був ажіотаж, ні одного вільного столика. Й мабуть, добре, що ерл вирішив пообідати не в загальному залі, бо не хотілося знов на собі ловити незадоволенні погляди.
Якщо чесно, з часу нашого останнього спілкування з Ліфостом Ейсрок, моє ставлення до цього сноба не змінилося. Я його як вважала напущеним, самозакоханим бовдуром, так і продовжила вважати. Того й не очікувала радісної зустрічі. Особливо ще й тому, що через мене він зараз був в Маг-Рівіку. Якби не мій донос, сидів би собі пан ерл у своєму замку, та насолоджувався безділлям.
- Добрий дня, - привіталась я заходячи в невеличку кімнату наповнену запахом смачної їжі.
- Добрий, - привітався за всіх голова загону Мерт. Окрім нього та ерла в кімнаті був ще Айвер. - Проходьте, не стійте у дверях. В мене до тебе є кілька питань, поки ми чекаємо твого друга.
- Довго доведеться чекати. Він аж в Енаріоні.
- Коли повернеться?
- Він не планує повертатися поки не закінчить навчання в ельфійській школі. Так що доведеться користуватися лише моїми послугами. Та опиратися на мою пам’ять.
- Що ж. Тоді присядь, та в подробицях розповіси, що ви тоді бачили.
Розповідати було майже нічого, але часу це зайняло багато. Мене постійно перебивали, задаючи питання для уточнення дрібниць. В що були одягнені? Чи був малюнок на снігу та який? Кого принесли в жертву? Що просили? Чи чули ми якісь імена? На більшу частину в мене не було відповіді. Та й в Террі їх не було. Ми запізно прийшли на ритуал. Відьми його вже закінчували.
Поки тривав цей допит, встигли зі школи прийти Етон з Яром. Та з порога донести, те що я вже сказала. Атарільдо в школі не навчався.
Вони мені що, не повірили? Думали переховую вухастика?
- Якщо всі зібралися, то ходімо до магічної вежі, - завершив ерл.
Ми й пішли. Навіть проти Улли ніхто зайвого не сказав.
***
У вежі на мене очікувало аж два приємних сюрпризи.
Першій - на місці не було голови Суфо. Аж на серці легше стало, не доведеться спостерігати його кислу пику. Гадки не маю, що він здатен витворити побачивши мене в компанії з ерлом.
Другим - нас на вході зустрів Нолан. Перевертень без зайвих питань одразу провів до потрібної камери. Але нашій компанії довелось розділитися. До самих відьом пустили лише мене з Ейсроком. Навіть Мерту довелось чекати з іншими охоронцями та Уллою в одному з кабінетів.
- Її тут немає.
Приголомшила, коли з ерлом Геннорг залишились на одинці, якщо звісно не рахувати відьом в камері та те, що я побачила. За решіткою зокрема жінок були дивні істоти, яких чоловік точно не бачив.
- Впевнена? - відволік мене від роздивляння голос аристократа.
- Так. Але з чотирьох, що ви привели, одну я точно бачила, але в іншому місці.
- І де саме?
- В Маг-Рівіку, - не зважаючи на нетерплячий тон співрозмовника, спокійно відповіла я. - Нещодавно. Це одна зі служниць Айші.
Названа дівчина точно мене почула, бо здригнулася від знайомого імені.
- Хто така Айша? - запитав мене ерл. - Хоча це ім’я здається мені знайомим.
- Це одна з учениць школи. Айша Бетерлі.
- Бетерлі.
Прізвище ми з аристократом назвали одночасно. А ерл Геннорг схоже не тільки чув це ім’я, а й був особисто знайомий з даною особою. Он як око смикнулося. Мабуть, спілкування було не з приємних.
- Продовжимо розмову в іншому місці.
І схопивши мене за лікоть, потяг геть від камер.
Іншим місцем опинився невеличкий кабінет, де зокрема нас двох був ще не знайомий мені чоловік. Тайрод Німідор, маг, з нетиповим виглядом для ельфа. Гострі вуха стирчали з коротко стриженого, чорного волосся, а на обличчі була щетина.
- Знов ця дівчина. Чому її ім’я за останні два роки не втихає? - запитав маг у Ліфоста, коли почув про служницю Айші. - Але про це поговоримо особисто. Без додаткової пари вух. Розберемось спочатку з вами юна дівчина. Отже, ви стверджуєте, що бачили одну з відьом разом з панною Бетерлі?
Мабуть, в рівнянні з ним я дійсно була юна та зелена. Навряд чи мені було більше ста років в минулому житті. Але сперечатися не стала, сприйняла як комплемент й годі.
- Так. Вона іноді носить за Айшої важкі сумки, коли та йде або повертається зі школи. А ще якось бачила їх разом в Торговельному Кварталі. З тими самими ролями. Айша щось купує, а дівчина тягне слідом.