- Демони. Я бачила, а потім поспілкувалась з нижчими демонами.
- Звідки ти знаєш, про демонів?
- Друг розповів. Ельф з Енаріона.
- Чим закінчилось спілкування?
- Я розізлилась та звільнила частину своєї чистої сили.
- Свідки цьому були?
- Так. Віткар Атгрем та Айвер, охоронець ерла.
- В мене таке відчуття, що ви когось ще не назвали. Може це таємничий друг який ховається в вашому будинку?
Я аж смикнулася, при згадуванні Гора. Декан це помітив.
- Як же з вами важко. Ви взагалі розумієте, що я вам намагаюсь допомогти? А ви навмисно переховуєте те, що цьому може завадити. Звідки така недовіра до навколишніх розумних?
- Вальдегор.
- Що?
- Мого друга звуть Вальдегор. І він цілковито безпечний до оточування, наскільки може бути безпечним кожен мешканець міста. Він не несе загрози.
- Він маг?
Я замислилась. Вампір мав силу, й не малу, але майже нею не користувався.
- Так.
- І де він навчається?
- Поки що ніде. Але згодом планує вступити до школи.
Така розмова була. Було лише одне питання: як приховати його расу? “Вампір” просто так не запишеш. А за чужинця не замаскуєш, як з’ясувалось про кожного доповідають в гільдію магії.
- Поки спостерігайте за своїм другом. Чи помітите якісь зміни. З Атгремом я потім проведу розмову. А з людиною ерла хай Німідор розбирається. А от з вами доведеться мені. І негайно. Якщо не стабілізуємо ваш загальний, магічний та емоційний стан, відбудеться катастрофа, по-глобальніше аніж учорашній вибух вулкана на острові Клім. Через те, що фахівця з медитації ми, так і не знайшли, тому заняття я проводитиму з вами особисто. Будемо займатися після уроків, по дві години. Сподіваюсь цього вистачить. І ще. Чесність на чесність. Після того, як ви “знищили” демонів, сила яку вони накопичили від відьом кудись поділась. А сила ця темна, не добра. Тому було б добре все ж поспілкуватися з вашим другом.
- Я йому це передам, - пообіцяла, хоча сама вже думала, як вампіра якомога далі приховати в Лісі. Ще полювання на немертвих не вистачало.
- Отже, читати емоції ви могли майже з першого дня перебування в цьому світі? - запитав мене декан коли ми зайшли в один з закритих залів школи.
- Так. Про перший день не скажу. Там своїх вистачало. А от з другого точно. Все, що було спрямовано на мене, відчувала дуже добре.
- А коли почали свідомо ділитися своїми почуттями? Було б цікаво, коли не свідомо, та скоріше за все, це ви навіть не помітили. Й не дивіться на мене так здивовано. Ваша жага до знань просто величезна. В нас такої кількості відвідувань лекцій давно не було. А яка уважність. Ректор в захваті. Не помічали? Ні? Дивно. Але повернемось до вас. Отже, коли саме вперше ви використали свою силу свідомо на іншого розумного?
- Так одразу й не скажу, та, мабуть, це відбулося коли Філл почав часткову трансформацію. Ми тоді ще до вашого кабінету потрапили.
- А це відбулося?..
- На при кінці кветовія.
- Так. Згадав. Цьому сприяла чергова витівка Айші. Пройшло трохи більше як місяць, отже маєте пам’ятати як це зробили.
- Добре пам’ятаю. Спробуємо?
- Так. Але почнемо з контролю негативних емоцій. Від них завжди більше неприємностей. Отже, вдарте мне ними настільки сильно, наскільки вистачить сил.
- Впевненні, що я вам не зашкоджу?
- Пані Ольше, я все ж таки досвідчений маг, на відміну від вас. Почали.
Як скажете.
В перші хвилини нічого не відбувалося, але я все більше і більше діставала з глибин своєї пам’яті всі образи та приниження минулих років колишнього життя. Які на діво згадувались. Я так занурилась в них, що навіть не помітила моменту, коли світла шкіра ілліна стала блідою, а сам декан звалився непритомний.
Глечик води, що стояв на столі, став у пригоді.
Декан негайно прийшов до тями й дивився на мене шаленими очима, наче втратив зв’язок з реальністю.
- Пан Лавар, ви тут? - запитав заступник декана Ергін, чомусь саме зараз вирішивши пошукати керівництво.
Картина, що постала перед його очима була тією ще загадкою. Налякана я з глечиком в руках, та мокрий декан на підлозі.
- А що тут відбувається? - запитав санкор, зібравшись з думками.
- Тренуємось, - відповів прийшовши до тями Лавер, - а що ще можна робити в тренувальному залі? Ви щось хотіли?
- Обговорити графік випускних іспитів. Але бачу не вчасно. Може вам потрібна допомога цілителів?
- Так, було б не погано. Тільки допоможіть встати на ноги. А вас пані Ольше очікую завтра о тій же годині, з прочитаними главами з книги, яку я вам сьогодні дав. До побачення, - й кульгаючи та опираючи на заступника декан пішов до цілителів.
От і потренувались.
Сподіваюсь завтра буде більше результату.
***
Вчора після нашої розмови з деканом, він мав ще одну з Айшою. Не знаю, що пан Лавер їй сказав, але сьогодні коли я йшла до бібліотеки, дівчина пройшла повз мене й навіть не глянула в мій бік. І ніхто з її оточування мені навіть слова не сказав. Це було приємно. Але насторожувало. Айша не була схожа на ту, хто так легко приймає поразку.
- Ви швидко впорались, - не відволікаючись від читання помітив Філл, коли я сіла навпроти нього за стіл в читальному залі.