Нещодавно вампір викопав назву руїн, місто мало назву Лумінен. Мені ж з Філліграном залишилось лише знайти інформацію про нього. Але на жаль поки нічого не траплялося. Того Вальдегор почав від неробства все глибше заходити до лісу. Мені це не подобалось, небезпек там вистачало. Сподіваюсь, ці книги змусять його затриматись в будинку на декілька тижнів. Треба лише купити папір, щоб було куди переписувати зміст. Добре що почерк у хлопця чіткий та розбірливий.
Сьогодні погода здивувала снігопадом. Мокрим, тому сподіваюсь, що останнім. Бо повітря нагрілося настільки, що залишки снігу на землі почали танути. Знизу. Зверху сніг, а під ним вода. Трохи не туди поставив ногу, та по щиколотку у калюжі. Що ж, принаймні власники магазинів очистили проходи до своїх крамниць. Ось і власник "Меча та Щита" був не надто ледащім, лише калюжа перед дверима була перешкодою. Всередині пахло залізом та олією.
- Добридень! - Привіталась якомога голосніше, оскільки в залі нікого не було, попри розпал робочого дня.
- Доброго дня, - привітався Леорі, вилазячи з-під прилавка.
Що він там робив?
- Не в ту крамницю зайшла, чи просто в гості? - посміхнувшись так широко, що, мабуть, зуби мудрості видно. Якщо у нього є, звичайно.
- Або прийшла туди, куди потрібно, - додала трохи ображено. Наче дівчині не потрібна зброя.
- Не гнівайся. Що саме тебе цікавить?
- Ось такі кінцівки для стріл, або близькі до них, - я виклала на стіл одну з подарованих Террі стріл, як зразок.
- Збираєшся полювати на монстрів? - але, зустрівши мій похмурий погляд, додав, - мовчу, мовчу. Нічого собі! Ельфійська! Таких точно немає. Але є подібні, можу підібрати. Тобі скільки?
- Десятка три повинно вистачити. Ще потрібно,.. - й завагалася. Може, зайти в інший день, коли цього тут не буде?
- Так що ще? Я обіцяю, буду мовчати.
Ну добре.
- Навчальні мечі. П’ять пар.
На обличчі старшого студента відобразилось здивування у суміші з бажанням запитати “нащо?”. Усі емоції на поверхні, навіть емпатія не потрібна.
- А в якій школу тренуєшся? – не стримавшись, запитав хлопець.
- Ні в якій. На домашньому навчанні у друга, - чесно зізналася. Бо якщо не відповім, Леорі лусне від цікавості.
Я не вперше купувала навчальні мечі. Попередні ми вранці зламали на тренуванні. Кожен бив що сили.
- Друг кажеш.
- Так.
- Зачекай трохи, зараз все принесу.
- Добре, - а сама, скориставшись тим що залишилась на самоті, почала роздивлятися справжні мечі, вирішуючи, який краще підійде Вальдегору. Як тільки зійде останній сніг, ми планували невеличкий похід.
- Для дівчат вони не годяться, - оголосив хлопець, повернувшись з товаром.
- Тож я не для себе обираю.
- Для друга. А собі не хочеш?
- В мене вже є.
- Якось покажеш?
Та хоч зараз.
Легким дотиком руки один із мечів, вилучила з браслета. Я не знаю, що більше здивувало хлопця. Той факт, що меч завжди зі мною? Звідки його дістала? Чи сам меч?
- Я можу його оглянути? - запитав Леорі, вказуючи на клинок.
- Можна, - та поклала зброю на прилавок.
Хеда хвилин п’ять ретельно вивчав меч. Хиба що без лупи.
- Я ніколи не бачив такого металу. Звідки він? Тільки не кажи, що в Доримі кують такі мечі. В житті не повірю. Місто, звичайно, стоїть на перехресті Шляхів, але навряд в вільному продажу є такі.
Переконав, не скажу. А про Дорим йому, мабуть Віткар розповів. Ці чоловіки пліткують гірше, ніж дівчата.
- А де взяла браслет?
- Він йшов бонусом.
- Бонус за що?
- За .. - та заткнулась. Зрештою, я вирішила не розповсюджувати про те, що я з іншого світу. Ця інформація лише для друзів. – Звідки, звідки й меч. А взагалі, будеш багато знати, хвіст облізе.
Від моєї зухвалої відповіді Леорі вибухнув сміхом.
- Добре, що в мене його немає. А чи можна просто огледіти браслет?
- Вибач, але ні.
- Шкода. Ще якось даси подивитися на твій чудо меч?
- При нагоді. А зараз маю йти, - покидавши кінцівки для стріл в мішечок, та підхопивши навчальні мечі, поспішили покинути крамницю.
Сніг розтанув. Майже. Ще трохи залишилось на подвір’ях, де ніхто не ходить. Він брудними купами лежав на землі й нагадував про зиму та її величність. Але як не затягувала пані Зима час свого панування, настав час передати правління свої наступниці. Та вона уперто не хотіла йти, того ночами були ще заморозки. Зима в цьому році затяглася неймовірно довго, що викликало у місцевих жителів підозри, що то потраплянці у цьому винні. Суперечити чи доводити інше не поспішала, хто знає як ті портали жерців працюють. Може й дійсно наша поява винна у зміні погоди. А ще снігу було вдосталь в Лісі, що заважало нашим планам, по його обстеженню.
Дверний дзвін привернув мою та пана Пієра увагу.
- Доброго ранку, - привітався чоловік. Гарний, високий, стрункий, широкоплечий. На обличчі легка щетина, а темне волосся трохи скуйовджене. Ідеально підходить для жіночого роману.
- Санрей! Давно вас не було видно! Де були? Чим займались? - Власник крамниці був у захваті від відвідувача.