- Був у Мілет-Дуні. Щойно повернувся. Зі своїми учнями проходили практику. А я дивлюся, у вас цілий квітковий сад. Познайомите?
- Це Ятаар, віднедавна працює у крамниці у вихідні дні. Також майбутня чаклунка, навчається в школі.
- Дуже приємно познайомитися. Я Санрей Наос. Бойовий маг. А ви вже вирішили, що будете робити по закінченню навчання?
- Так.
- Ким же? Хоча зачекайте, дозвольте мені здогадатися. Травник? Ні. Побутовий чи природник? Теж ні. Цілитель? Ні. Тоді я здаюсь.
- Артефактор, - відповіла я чесно, бо пан Прієр знав про мої плани. Таємниці з цього не робила.
- Сміливо. Дуже сміливо, треба сказати. Ще напевно, більше, ніж коли дівчина мріє стати бойовим магом. Але ми відволіклись. А в мене сьогодні, на жаль, дуже мало часу. Пан Мепркін, я хочу, щоб ви подивилися на кілька артефактів, які я приніс.
- Звичайно. Прошу пройти до майстерні. Ята, крамниця на тобі.
- Я за нею догляну, - запевнила, намагаючись заспокоїти шалений ритм серця.
Що це зі мною? Чи пан маг намагався застосувати до мене якусь магію? Але як зрозуміти, яку саме та протистояти їй?
Впоравшись з собою, я заспокоїлася та почала аналізувати ситуацію. Дар емпатії вказував лише на інтерес, та нічого більше. Але щось мені в ньому не подобалось. Раптом згадала. Це з ним, з Наосом, в “Ведмедику” лаявся магістр Ванлір. Ось коли я бачила цього чоловіка та перехопила хвилю неприязні. То може це ставлення упередження не моє?
- Я повернусь дня за два, - чоловіки поверталися до крамниці, а з ним й відчуття огиди.
- Запевняю, до цього часу все буде готово.
- Чудово. Рад був познайомитися. До побачення.
- До побачення. Приходьте ще, - видавивши посмішку, побажала я, як і кожному клієнту.
- Який талановитий маг. Який талановитий. Раніше часто ходив у Вільні Землі на рейди. Зараз оселився й займається приватною практикою. Учнів взяв. До речі, досі не одружений, - нахвалював замовника аретфактор, при цьому хитро підморгував. Мовляв, ти диви який кавалер.
Я ж з ввічливості, скромно посміхнулася та не стала нічого коментувати, бо цей Санрей здавався мені слизьким змієм. Та ще й намагався накласти на мене якесь заклинання. Я згадала це почуття. Дуже схоже коли мене намагалися приспати.
Сьогодні нарешті вдалося створити вогняну кулю. Що правда, вона мала неправильну структуру, та коли потрапляла до мішені вибухала, замість того, щоб просто підпалити її. Але в мене це вийшло, чим викликала похвалу та рекомендації в бойові маги від магістра Дафстіна. Бойовим магом ставати не збиралася, всі про це знали. Але деякі учні, які точно мітили в бойовики, скрипіли зуби та кидали злі погляди в мій напрямок. Ха. Вони ще не знали про мої експерименти з артефактами.
Після прочитання декілька книжок по артефактах, мене відвідала думка про створення декілька самостійно. Так би мовити, вигадати нові, на фундаменті старих. Це означало, що такі артефакти давно винайдені та використовуються. Але новий підхід до створення та таємниця їх дезактивації - ключ до успіху.
Того, зараз у лабораторії в Лісового Будинку, чекали заготівлі вогненних артефактів із відстроченої дії та дистанційної активації. Ось! Вальдегору дуже сподобалася ідея, він активно допомагав у цьому.
А на уроках мені тепер доведеться самостійно вивчати вогненний щит, бо однокласники вже давно йшли вперед.
- Пані Ольше, затримайтесь будь ласка, - попросив магістр, й коли залишились на одинці, попросив, - покажіть мені свою кулю. Але, дуже прошу, не відпускайте її.
Іскри на пальцях. Стискаю кулак, великим пальцем всередині. Повільно розтискую при цьому не відпускаючи великого пальця, який є серцевиною вибухової кулі. Я знову з захопленням спостерігаю вогонь, що обертаючись по колу, тримав форму.
- Вперше стикаюся з чимось подібним, - чесно зізнався вчитель. - Та що там. Я навіть відтворити не зможу. А жаль. Нашим бойовикам було б дуже корисно. Так легко та швидко. Що ж. Більше вас не затримую. Пам’ятайте, у вас є лише місяць, щоб опанувати заклинанням вогненного щита. В наступному переходимо до води.
- Я наздожену, - запевнила та побігла на наступну лекцію.
***
Магістр Шиппер також попросив продемонструвати мою диво-кулю. Мені не важко, показала. Артефактор став блідим, як тільки він подивився на неї. Поглинувши в себе вогонь, щоб уникнути вибуху, я без зайвих коментарів зайняла своє місце.
Але після практики вчитель ще раз попросив продемонструвати кулю.
Я виконала.
- Тепер зрозуміло, чому ваші артефакти настільки потужні, - підсумував вчитель.
- І чому? - запитала я, ховаючи вогонь.
- У вас величезний магічний потенціал. Я не буду здивований, якщо приблизно років через десять ви станете архімагом.
- Що ви! Мені до цього ще вчитися та вчитися, - збентежено відповіла я, хоча сама прагнула цього звання.