З контролем вогню мені вдалося впоратись майже ідеально, що відразу зазначив магістр Хельрик Дафстін. А от до контролю води у вчителя було декілька зайвих питань. Ця стихія мене хоча й слухала, але як із вогнем, мені з великою силою вдавалось втримувати її потужність.
Та я не засмучувалась. Бо знала, що не застрягну з цим ще на пів року, а з осінні почну навчати землю та повітря.
А от вдома мене очікував приємний сюрприз. В шкатулці-артефакту лежала коротенька записка від Террі: “Скоро побачимось”. І все. Я цьому звісно зраділа так, що почала танцювати, чим налякала домовика. Коша вирішив що мені зле, й хотів бігти шукати Вальдегора, вампір знов леньдав лісом.
Виклавшись по повній на "Основи трансформації неживих предметів" і, отримавши похвалу від магістра Ет’ена Амергі, я в гарному настрої готувалась до наступного заліку в бібліотеці. Храм книг все ще був наповнений студентами та шумом їхніх голосів, і якби не необхідності довідників, я б віддала перевагу іншому місці для самоопрацювання.
- Ти дивись, хто тут! Королева шлюх! - почувся неприємний голос Каштанки.
Її терпіння схоже вистачило лише на місяць. Шкода.
Але я так була захоплена читанням, що навіть ліниво було підіймати голову, не те щоб почати сутичку.
- Потрібно попередити бібліотекаря, щоб ретельно слідкував за книгами, інакше ця вкраде їх.
- Айша, чи ти не знаєш, що на книги накладаються заклинання, того їх просто не можуть винести з бібліотеки? - запитав дівчину її однокласник Юдіан, який сидів поряд зі мною.
Хлопець, як і я, мріяв стати артефактором, тому зараз ми користувались однією книжкою на двох.
- Тебе ніхто не питав, - заскрипіла зубами Бетерлі.
- Тебе теж, але розмову чогось почала, - не здавався хлопець, - та ще й з безглуздих звинувачень. Звісно ти користуєшся тим, що дівчина, а Ята ще погано володіє магією, того навіть не хвилюєшся, що тебе можуть викликати на магічну дуель. Але ще пів року, і я поставлю цілий джуб, щоб побачити як тебе принизливу винесуть з майданчика непритомну.
- Тихіше, - закликала бібліотекарка, - для розмов вийдіть за двері.
Сперечатись з працівниками школи в плани Айші не входило, того дівчина стиснувши губи пішла до столика, де сиділи її подружки.
- Дістала вже, - тихенько сказав хлопець, і я з ним була повністю згодна. Я з цією особиною на уроках не перетинаюсь, а Юдіан вже майже рік з нею навчається.
Настав час найважливішого заліку. “Основи артефакторики”.
Я так нервувала, що не змогла нормально заснути вночі. Але магістр Джозін Шиппер лише прийняв письмовий звіт, переглянув його, поставив кілька запитань та, отримавши на них відповідь, відпустив на всі чотири сторони.
Хотілось знову танцювати, та не при сторонніх.
- Чого така щаслива? - запитав мене Соренто, перехопивши в подвір’ї школи, я якраз знов збиралась до бібліотеки.
- Артефакторику здала.
- І як?
Не роблячи з цього таємниці, розповіла з задоволенням.
Я була цим так захоплена, що не помітила як до мене підійшли с заду, та схопивши підняли в повітря. А потім трохи покружляли.
Спочатку захотілось вдарити ногою, потім заклинанням. Але я вчасно відчула такий знайомий запах лісу. Так міг пахнути лише один розумний.
Террі.
Ось тут я не втрималась, а заверещав вирвалась з обіймів та повернувшись обличчям до друга, сама стиснула його ребра так, що лише дивом не зламала.
- Як ти тут опинився? - запитала я у ельфа.
- Тебе розшукував. Прийшов до додому, а мені двері відчинив твій вамп...
Я з переляку закрила рота друга рукою, не вистачало, щоб Соренто дізнався про расу Вальдегора. Поки декан міркує як розв'язати питання з його легальністю, він під знаком “засекречено”.
- Я, мабуть піду, - ввічливості майбутньому некроманту було не займати, - Ще побачимось.
- До побачення.
- До побачення, - додав Террі. - Так ти вільна, чи в тебе ще іспити?
- На сьогодні все. Але треба попрощатися з друзями, вони в бібліотеці. Почекай трохи тут, бо без перепусків туди не зайдеш.
- Почекаю, - погодився ельф, та скориставшись лавою з задоволенням на ній розвалився.
“Види нерозумної нечесті та немерців". Відмінні знання з цього предмету неодноразово врятують моє життя в майбутньому. Тому конспекти було вирішено у найближчому майбутню перетворити в власний довідник.
Сам залік пройшов гладесенько-рівнесенько. Я бадьоро відповідала на питання, доповнювала відповіді, чим заслужила похвалу від магістра Частінга Ванліра.
Були деякі з моїх однокурсників хто кидав мене не добрі погляди, називаючи “зубрилкою”. В зайві суперечки не влазила. Нащо воно мені? Адже це не я винна, що їм пів року не вистачило, щоб почати навчатись. Хоча декан натякав на збільшення присутності та уваги, та схоже все ж це не всім допомогло.
Не чекаючи кінця іспитового тижня, я з аркушем, де було десять заліків прийшла до деканату, щоб написати заяву про продовження навчання та внести чергову оплату.
- Куди поспішаєш? - запитав декан, застукавши мене за писанням.