Наше монотонне читання не подобалось чудовиську, але він лише інколи нервово смикався, того коли раптово впав, я злякалась та створивши вогняну кулю запустила в нього.
- Ята! – тільки й встиг застережливо викрикнути Вальдегор та на щастя нічого поганого не відбулося.
Чудовисько голосно хропіло та яскраво палало. Пожежа скінчилась, залишивши нам лише купку попелу та обгорілі кістки. Ми звісно подискутували чи можна їх використовувати для амулетів та не згадавши жодного виробу, просто залишили на місці. Лопатою працювати ніхто не хотів.
***
Але пригоди на цей день не залишились.
Ночували ми на свіжому повітрі розбивши табір на невеличкій галявині. В перші дві ночі я прокидалась від кожного звуку, а вже на третю трохи звикла та стала більше довіряти захисним артефактам розставлених по периметру табору. А переконавшись, що місцева фауна на нас майже не звертає увагу, якщо її не чіпати, нічні зміни розподілили по одинці.
Вальдегор чергував першим, того мене здивувало, що разом з Террі він також розбудив мене. Розбудив не просто так, а помилуватися на політ величезних метеликів, що світилися в ночі. Їх було тисячі. Вони летіли в парі метрів над землею дозволяючи їх добре роздивитися. Аттарільдо не витримав й схопивши блокнот почав малювати. Я ж з вампіром мовчки спостерігали як півметрові комахи не перетинаючи захисний кордон, проходили повз табору далі в ліс, розганяючи своїм світлом темряву вікового лісу, не гірше сонця.
Політ закінчився, а його залишки ще мерехтіли поміж стовбурів дерев.
- Хтось знає їх назву? – запитав ельф закінчивши малювати.
- Я їх вперше бачу, - зізналась я.
- В моїй голові також нема спогадів про цих комах. Та в мене інше питання, при таких розмірах наскільки небезпечні їх гусениці? Ви уявляєте скільки їм потрібно їжі? – запитав Вальдегор.
Якщо до цього я навіть не замислювалась над цим питанням, все ще перебувала в захваті від видовища, то одразу після слів білявчика, здригнулась уявивши голі поля.
Ми з кожним днем все глибше заходили до лісу, та все частіше зустрічали невідомі рослини.
Здоровенне листя тернів намагалось ужалити Самідіра. А бродячий плющ прямо на наших очах з’їв цілого оленя. Тварина також була не звичайна, а мала на спині голки та жало на хвості. Мені захотілось залишитись та подивитись, чи не отруїться рослина таким обідом, та Вальдегор не дав мені затриматись.
Потім ми зустріли дивні дерева. Вони на початку махали гілками, а потім за допомогою кремезних корінь водили хоровод навколо галявини на якій ми зупинились. Час для свого танцю вони обрали на світанку, небо на сході тільки почало світліти, а закінчили коли зірка повністю показала свій диск. Мені то що, я не спала коли почалась ця вистава, а от хлопці, ледь розплющивши очі, злякались та схопили свої мечі.
Надзвичайне місце.
Хоч бери й пиши роботу на тему “Монстри світу”. Шкода в мене не та спеціальність.
Єдиним хто на нас намагався напасти, був ведмедо-крокодил. Тоді він просто трохи розгубився через великий вибір обіду. А зараз нам “пощастило” знову.
Величезний кабан вкритий лускою та довгими іклами вирішив перекусити нами чотирма, тому носився по лісу, як бджолою вжалений, наздоганяючи нас.
Розбігшись в чотири сторони ми тим самим змусили тварюку обрати когось одного. Вампір знов почав бухтіти, але проти сьогоднішнього монстра наша зброя була безсила, тому він погодився. Ще й вогонь тварюку не брав.
На роль першого страви кабан обрав мене. Дурненький. Об мене ж зуби зламати можна, про що, мабуть чудисько здогадалось та змінивши ціль кинулось на вампіра.
Я злякалась. Сильно. Адже Вальдегор опинився настільки близько, що монстр його поранив. Не я одна відчула запах. На збудженого звіра, запах майже чорної, густої, з запахом сірки крові якось дивно вплинув. Тварина почала поступово відступати, та запізно. Відклавши меч Вальдегор прийняв вигляд туману та напав на монстра у відповідь, повністю окутавши того млою. Я на декілька хвилин забула як дихати, бо втратила відчуття реальності. Хотілось приєднатися до бійки, та відчути на язику присмак крові. В чому собі не відмовив мій фамільяр, крутячись поряд.
Добре, що все це не затяглось на довго. Та й Террі тримаючи мене за плече не давав влізти.
Вальдегор же прийнявши звичайний вигляд ледь тримався на ногах. Перев’язувати рану, яка почала затягуватись на очах, навіть не намагались. Замість цього ми з Атарільдо посадили вампіра на Самідіра. Фамільяр для цього змінився на коня, щоб другові було зручніше.
Вибравшись з бурелому ми знайшли ще залишки дороги, яка відрізнялась від тої, що проходила недалеко від мого будиночка. Створені штучно квадратні плити зараз були потріскані й майже поросли мохом. Йти такою дорогою було набагато приємніше, лише інколи приходилось перелазити через повалені дерева. А коли наші голови добре напекли промені сонця ми вийшли до стін чергових розвалин.